Блоги → Перегляд
Мітки Степан БандераБандераУПАОУНВолинська різняВолинська різанинаВолинська трагедіяВолиньПольщаПольська РеспублікаУкраїнаКремльРосіяРФМоскваВаршаваКиївІзраїльЄвреїєвреїжидиАндрій МельникМельникНімеччинаБерлінЛьвівГаличинаВільнюсВільноЛитваКримАТОЗахідПетро ПорошенкоПорошенкоВіктор ЮщенкоЮщенкоВіктор ЯнуковичЯнуковичВолодимир ПутінПутінПутинВолодимир ЗеленськийЗеленськийЄСЄвропейський СоюзВолодимир ВеликийБолеслав ХоробрийЧервенські землічервенські землірусиниРусиниКиївська РусьРусьГалицько-Волинське князівствоВелике князівство ЛитовськеКоролівство ПольськеРіч ПосполитаКатолицизмкатолицизмЗапорізька СічСічГетьманщинакозакинаціонально-визвольна війнавійнаКоліївщинаЦарство ПольськеРосійська імперіяАвстро-Угорська імперіяАвстро-УгорщинаАвстрійська імперіяАвстріяСічневе повстанняПольсько-українська війнапольсько-українська війнаПольсько-радянська війнапольсько-радянська війнаСРСРЧервона арміяЮзеф ПілсудськийПілсудськийСимон ПетлюраПетлюраУНРЗУНРБереза КартузькаБілорусьВермахтТретій РейхРейхУРСРДруга Світова війнаПНРДонбасТіло ЮнгОлег НіколенкоДмитро КулебаКулебаЗбігнєв РауГолокостReutersНСДАПАдольф ГітлерГітлерФюрерЛяхокостляхокостЗаксенгаузенМюнхенРейхскомісаріат УкраїнаТарас Бульба-БоровецьБульба-БоровецьБоровецьРоман ШухевичШухевичПоліссяПоліська СічОлевська республікаЗахідна УкраїнабандерівціДмитро КлячківськийКлячківськийІван ЛитвинчукЛитвинчукУПА-Поліська СічОУН (б)ВікіпедіягеноцидМоравецькийМатеуш МоравецькийАрмія КрайоваполонізаціяокатоличенняпацифікаціяБроніслав ПерацькийПерацькийКарпатська УкраїнаКарпатська СічПогонь ЛьвівГжегож ОпалінськийВроцлавЩецинГданськБреслауШтеттінДанцігДанцигполабські слов'янислов'яниСлов'яниПогонь Щециннацизмкомунізмдемократіянаціоналізмкацапиросійсько-українська війнаУкраїнська Держава

«Сучасні українсько-польські відносини: Бандера, УПА та Волинська різня» або «Захід: демонізувати Бандеру не гірше Кремля»

Вівторок, 21:12, 19.07.22

Рейтинг
4 0
Переглядів
2674

0
0
У цій статті згадуються

 

«Сучасні українсько-польські відносини: Бандера, УПА та Волинська різня»

або

«Захід: демонізувати Бандеру не гірше Кремля»

Незважаючи на російську-українську війну та підтримку Польщі – України, між цими двома державами залишаються дискусійні питання політичного та історичного характеру. Не так давно між Польщею та Україною виник конфлікт щодо українського консула в Німеччині Андрія Мельника, а саме через його висловлювання щодо Бандери. В польському суспільстві знову піднялося питання щодо роковин «Волинської різні». І про це нагадали польські футбольні ультраси під час відбірного поєдинку футбольного клубу Погонь Щецин в рамках Ліги Європи, вивісивши банер, де писалося «Волинь 1943 пам’ятаємо!». І ті ж польські ультраси провідних футбольних клубів як Легія Варшава люблять інколи вивішувати плакати з написами міст як Львів і Вільно (Вільнюс), які вони вважають польськими. Здавалося, що історики як українські та особливо польські давно уже перемили кістки Бандері, 250 раз говорили про Волинську різню, і тисячу разів сперечалися чия Галичина та Волинь. Хоча українські провладні історики не особливо в цих питаннях були активні, а при Януковичу взагалі були готові повністю визнати винними УПА та бандерівців у «Волинській різні». А після окупації Криму та початку АТО, щоб не псувати стосунки із Заходом та Польщею, які підтримали Київ, лишній раз не намагалися копирсатися в цих історичних питаннях. Після заяви Мельника українська влада, як і при Порошенку намагається уникати питання Бандери, УПА, ОУН і особливо тієї ж «Волинської різні». Щоб не псувати стосунки з Польщею, яка прийняла кілька мільйонів українських біженців та постачає зброю із Заходу. І фраза «не на часі» для української влади стала головним принципом щодо теперішніх українсько-польських історичних питань. З цим можна погодитися, але уже давно пора поставити всі крапки над «і». А не в черговий раз вестися на провокації російських агентів в Польщі, які постійно піднімають історичні та конфліктні питання польсько-українських відносин.

Перед тим щоб розібратися в суті Волинської різні, Бандери та УПА потрібно зробити коротенький екскурс в історію українсько-польських відносин. Так склалося, що українці та поляки це два таких сусідніх народи, які мають відносини більш ніж тисячу років. Перші зіткнення між поляками та українцями відбувалися в часи Київської Русі та Болеслава Хороброго і Володимира Великого, а саме наприкінці 10-го і на початку 11-го століття. Приводом для суперечок стали тодішні Червенські землі (теперішня Західна Галичина та Західна Волинь – по обидва боки польсько-українського кордону – із заходу (Жешув) на схід (Львів), із півночі (Холм) на південь (Сянок)). Їхнє положення на українсько-польському етнічному порубіжжі спричиняє і досі політично заангажовану дискусію навколо питання: «чиї предки — поляків чи русинів/українців — початково населяли регіон та яким князям він був підвладний перед приєднанням до Київської Русі — польським, чеським чи незалежним місцевим? Проте після падіння Галицько-Волинського князівства у 1349 році, Галичина потрапила під окупацію поляками та зазнала полонізації і окатоличення. В момент возєднання Великого князівства Литовського і Королівства Польського в Річ Посполиту (1569 рік) до поляків відійшла Волинь, Полісся, Поділля, Брацлавщина.

До кінця 18 століття, а точніше до трьох поділів Речі Посполитої, русини, як тоді звалися українці зазнавали від поляків насильного запровадження польської мови та Католицизму. Поляки називали русинів – малополяками та прагнули зробити частиною свого народу. В результаті це призвело до виникнення Запорізької Січі та козацтва, що нині є славною сторінкою української історії. Саме вони чинили збройний опір полякам, робили повстання, а в середині 17 століття це переросло в Національно-визвольну війну (1648-1657), яка погубила життя багатьох козаків та поляків. Потім у 18 столітті, напередодні падіння Речі Посполитої, ще була Коліївщина, як спроба об’єднати московську Лівобережну Україну та варшавську Правобережну. Поляки опинившись після падіння своєї держави разом з українцями (русинами) в москальських руках (Російська імперія) вперше в історії намагалися зі своїми вчорашніми ворогами досягнути свободи в час Січневого повстання 1863 року. Це була перша спроба солідарності двох народів, але вона провалилася. В Галичині, яка опинилася під Австрійською імперією, поляки і русини (галичани) навпаки боролися між собою за вплив у регіоні. Дане протистояння після падіння Австро-Угорської імперії осінню 1918 року переросло в Польсько-українську війну 1918-1919 років.

Проте спільна загроза через більшовиків, які на просторах колишньої Російської імперії запалали ідеєю Світової комуністичної революції на Заході, змусила об’єднатися УНР Петлюри з Польською Республікою Пілсудського. Поляки в результаті зберегли свою державу ціною зради Петлюрі (інтереси УНР були проігноровані). Галичина, Волинь та Західне Полісся, які відійшли Варшаві (1921 рік) знову зазнали агресивної полонізації. Чого вартує славнозвісний концтабір для українців та білорусів – Береза Картузька. Яка стала символом геноциду щодо західних українців та західних білорусів. В роки Другої Світової, а саме в 1939 році 8 тисяч галичан та волинян віддали своє життя за Польську Республіку стримуючи натиск Вермахту. Натомість їхні регіони окупувала Червона армія, і які стали частиною УРСР. Поляки знову втратили свою державу. Коли УРСР та колишня Польща були окуповані Третім Рейхом, між партизанськими силами поляків і західних українців відбулося зіткнення на Волині у 1943 році. Зійшлася польська Армія Крайова та західноукраїнська УПА. Бійці УПА як акт помсти за полонізацію своєї землі та за намагання польського уряду у Варшаві згодом відновити свою владу у регіоні - вчинили розправу над місцевими поляками, у яких бачили загрозу для становлення Української Держави. У відповідь бійці Армії Крайової вчинили ідентичну розправу над українцями. Проте що одні, що другі в 1945 році опинилися в радянській окупації. В 1989 році у комуністичній Польській Народній Республіці (ПНР) проголошують демократичну Польську Республіку. Через два роки УРСР виходить зі складу СРСР та перетворюється у незалежну та демократичну Україну. Польща визнала Україну як суверенну державу. І між цими двома державами постали доволі натягнуті, але добросусідські відносини. Польща, що в 2014 році під час путінської агресії в Криму та на Донбасі, і що в 2022 році під час повномасштабної російсько-української війни - підтримала Україну.

А тепер переходимо до ключових питань, які нині так турбують польсько-українські відносини. Почнімо з Бандери та його єврейського і польського питання. Точніше згадаємо скандал зі словами Мельника. Історія була така, посол України в Німеччині Андрій Мельник в інтерв'ю німецькому журналісту Тіло Юнгу згадав про роль українського політика Степана Бандери і зазначив, що: "немає жодних доказів убивства бандерівцями сотні тисяч євреїв. Це — наратив, який досі просувають росіяни, він знаходить підтримку в Німеччині, Польщі та Ізраїлі" — висловив думку дипломат у відповідь на запитання про розправи над польським населенням. В українському Міністерстві закордонних справ зауважили, що "думка посла є його особистою і не відображає позицію МЗС". "Ми переконані, що відносини між Україною та Польщею зараз перебувають на піку. Україна вдячна Польщі за безпрецедентну підтримку у боротьбі з російською агресією. Немає проблем, які нас розділяють, тому що і Київ, і Варшава поділяють повне розуміння необхідності збереження єдності перед обличчям спільних викликів" — йшлося в заяві спікера МЗС Олега Ніколенка. Мельник також додав, що у вказаний період відбувалися масові вбивства як поляків, так і українців. Після слів Мельника телефонну розмову провели міністри закордонних справ України та Польщі. "Відбулася розмова з моїм другом, міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою, щодо заяв Андрія Мельника, які фальшують історію. Я подякував міністру Кулебі за швидке публічне втручання у цю справу" — написав польський міністр Збігнєв Рау та додав, що "Польща та Україна повинні разом протистояти як спробам провокацій, так і браку розсудливості й відповідальності".

Так як в інтерв'ю журналісту-блогеру Тіло Юнгу - Мельник сказав, що Бандера не був «масовим вбивцею поляків та євреїв». Це викликало обурення і засудження як з боку польського уряду, так і посольства Ізраїлю. «Заява посла України є спотворенням історичних фактів, принижує Голокост і є образою тих, хто вбитий Бандерою та його людьми», – йдеться у повідомленні ізраїльського посольства у Twitter. Хоча більшу частину Другої світової війни Бандера провів у нацистській в'язниці, але якимсь дивним чином він очолював радикальне крило ОУН, яке, як писало «Reuters» не наводячи жодних фактів чи джерел, під час війни «вбило десятки тисяч мирних поляків». Міністерство закордонних справ України як вище згадано дистанціювалося від висловлювань Мельника, заявивши, що вони не відображають його поглядів. Міністр закордонних справ Польщі Збігнєв Рау потім подякував своєму українському колегі (спікера МЗС України Олег Ніколенко) за його втручання з приводу «хибних заяв». Так нині мегапопулярний на Заході посол України в Німеччині викликав гнів ізраїльтян та поляків, ставши на захист Степана Бандери. Ізраїль та Польща принципово вважають, що Бандера винен у «вбивстві тисяч мирних жителів». І що саме він віддав накази знищувати євреїв, і він головний винуватець Голокосту на Україні та Волинської різні.

А тепер по ділу. Чесно! Теперішні заяви поляків і євреїв про Бандеру мене здивували. Я вважав що кацапську фантазію про «бандеровських нацистів» ніхто не переплюне. Але ні! Помилявся. У них зявилися конкуренти, які ще краще перепишуть історію Другої Світової війни. У якій виявиться, що Третім Рейхом керував Степан Бандера, країну очолювала не НСДАП, а Організація Українських Націоналістів (ОУН), а всю Європу в страху тримав не Вермахт, а стотисячна Українська Повстанська Армія (УПА), яка провадила Голокост і «Ляхокост» (так зване цілеспрямоване знищення поляків). Кремлівські пропагандисти будуть задоволені. Це ж який аргумент для підтвердження їхніх демонічних припущень про Бандеру. Нещасний Бандера! І так майже всю війну просидів у «Заксенгаузені», а його в 21 столітті більше звинувачують у Голокості чим самого Гітлера, який його ж і посадив. Путінський агент, який нині є канцлером Німеччини, а саме Олаф Шольц, буде не проти повісити всі смертні гріхи Німеччини у Другій Світовій війні на українських націоналістів. А якщо ще «напрягне» своїх істориків, то взагалі виявиться, що це Бандера придумав Голокост, і він наркотиками маніпулював Гітлером та змушував його віддавати накази про знищення євреїв, циганів та поляків. Напевно зараз Бандера в Мюнхені у гробу вертиться як сосиска на грилі. Бо зараз ще виявиться, що він у Гітлера був штатним пророком, і це він підбурюючи Фюрера почав Другу Світову. Ще й на хвилиночку проти Польщі в 1939-му! Яка кишіла євреями. А це не мало означає. «Стопудово», як сказали б кацапи – Бандера винний!

Добре! Відкинемо жарти, але які напевно скоро стануть історичною реальністю. І звернемо увагу ще на поки традиційні історичні факти. Ну по-перше, накази про створення концтаборів для євреїв по всій окупованій Європі, у тому числі і в Україні (Рейхскомісаріат Україна) Бандера не міг. Це робив Гітлер та керівництво Рейху. По-друге, з літа 1941-го і по 1945 рік Бандера сидів в Заксенгаузені, і він взагалі не контактував з ОУН і тим більше з УПА. Відповідно він не міг віддавати накази про знищення євреїв. І не він віддав наказ почати славнозвісну «Волинську різню». По-третє, нема доказів, що УПА і ОУН на Західній Україні створювали концтабори для євреїв та поляків. По-четверте, оунівців та упівців Вермахт не міг використовувати як охорону для концтаборів, так як сам же їх переслідував. Доказом цього є ув’язнення Бандери та інших лідерів ОУН після проголошення Української Держави у Львові 30 червня 1941 року. Та звісно війна УПА (Тараса Бульби-Боровця) проти Вермахту та звільнення від них цілих районів на Поліссі (як Олевська республіка, яка існувала з 21 серпня по 15 листопада 1941 року). По-п’яте, загони УПА імені Тараса Бульби-Боровця, які діяли на Поліссі і на Волині переховували євреїв від СС (Дружина Шухевича – Наталія, переховувала єврейську дівчинку Ірину Райхенберг). Також серед лікарів УПА Боровця були особи єврейської національності. Боровець не визнавав ідей та цілей ОУН, тому відхиляв пропозиції Романа Шухевича (який був на Західній Україні, а не в концтаборі сидів як Бандера) змусити свої загони підкоритися їхній партії (ОУН). Тому він не виступав за знищення євреїв (в ОУН передбачали їхню ізоляцію та депортацію). Нажаль цей факт євреї забули, як і той факт, що поляки з французами до 1939-го планували польських євреїв депортувати на Мадагаскар.

По-шосте, Степан Бандера від моменту зародження перших загонів УПА (1942) і до останніх битв цієї армії (1955) – ніколи не був на Західній Україні! Літом 1941 року Бандеру схопили і вислали в Німеччину, у якій він був, аж до своєї смерті у 1959 році. УПА існувало з 1942 по 1955 рік. Із цього виходить, що за всю історію існування УПА (1942-1955) – ні одна нога Бандери не ступала на Західній Україні. Але все одно західноукраїнських вояків охрестили – «бандеровцями». Парадокс – не те слово! І по-сьоме, Дмитро Клячківський, а не Бандера, наважився розпочати активні партизанські дії проти польських співробітників гітлерівської адміністрації, що працювали в службах охорони лісів і державних маєтків (ліґеншафтів). Поступово це рішення поширилися також на польську сільську людність, причому як на колоністів міжвоєнного періоду, так і на давніше польське населення, що й стало в свою чергу поштовхом до «різні». Хоча історики називають ще імя Івана Литвинчука, як головного автора «різанини». Українські історики досі сперечаються стосовно того, чи починав він акції проти поляків згідно наказу Клячківського, чи він це робив з власної ініціативи, що робить його ж ініціатором Волинської різанини.

Як кажуть «не відходячи від каси» я продовжу питання УПА, але з присмаком тієї ж «Волинської різні». Я вже раніше писав про УПА, і це було минулого року («Чому Українська Повстанська Армія демократа Бульби-Боровця стала бандерівською та оунівською» - https://politiko.ua/blogpost156356 ). В тій статті я пояснював історію УПА, як вона сформувалася, і чому слід розділяти УПА на дві частини – на Боровця і на Шухевича. Насправді УПА виникла на Поліссі, і її створив Тарас Бульба-Боровець, який був керованим урядом УНР в екзилі, який у свою чергу покинув Україну після остаточного розгрому більшовиками Української Народної Республіки у 1921 році. Сам Тарас Бульба-Боровець був націонал-демократом. Він прагнув створення Української Держави, але з демократичним режимом, який мав би бути в УНР. По суті він виступав за відновлення УНР на українських просторах, тому й не дивно, що був керованим тим же урядом УНР в екзилі. Також він виступав проти будь-яких соціальних статусів і класів, всі в його Українській Державі мали б бути рівними. Стосовно національного питання, то Боровець був до нього терпимим. Він бачив в Українській Державі, крім українців – поляків, чехів, німців, росіян та євреїв. Ідентично він терпимо ставився до релігійного питання. Він не намагався навязувати одну якусь єдину правлячу церкву в Україні. Доказом цього є те, що дружина Боровця була чешка, і яка була католичкою. Тому важко сказати, що саме Боровець і його загони УПА стали ініціаторами «Волинської різні». Постає питання, а чому ж Боровець не почав розправи зі своєї дружини? Якщо по ідеї польських істориків, всі лідери УПА до останньої краплі крові були нетерпимими до західних слов’ян і Католицизму.

Стосовно тематики «Волинської різні» мене порадувала українська версія «Вікіпедії». Нарешті там почали розрізняти УПА Бандери (це було де-юре, а де-факто Шухевича, так як Бандера був у концтаборі) і Боровця. Дам уривок вступу статті про «Волинську різню» з української версії Вікіпедії: «Воли́нська траге́дія (у польській історіографії пол. Rzeź wołyńska, «Волинська різанина») — обопільні етнічні чистки конфліктуючого польського та українського населення, здійснені Українською Повстанською Армією, що підпорядковувалися ОУН (б) та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту, радянських партизанів та українського і польського цивільного населення у 1943 році під час Другої світової війни на Волині» - зазначає українська версія Вікіпедії. Стосовно цієї версії, що «різню» влаштувало УПА кероване ОУН (бандерівці), українська Вікіпедія посилається на спогади Тараса Бульби-Боровця, написані уже в еміграції у Канаді. За спогадами того ж керівника УПА-Поліська Січ - Тараса Бульби-Боровця загони УПА, що підпорядковувалися ОУН (б) вимагали від їхніх загонів «Очистити всю повстанську територію від польського населення, яке всюди шкодить українській справі». На що їм Боровець відповів: «Принцип колективної та родинної відповідальности можуть стосувати тільки варвари, а не культурна армія».

Також мені сподобався цей уривок: «у традиційній польській історіографії тенденційно сприймається як етнічна чистка виключно польського населення; в українській — як «дія у відповідь» на звірства поляків щодо українських цивільних. Ця тема значно більше досліджена з боку польських істориків, які займаються цією проблемою від часу закінчення Другої світової війни. Для праць польських істориків характерна тенденція перебільшувати польські жертви шляхом зарахування до числа жертв поляків, які сховалися та втекли від різанини, та применшення кількості українських жертв, зараховувати загиблих українців від рук поляків, як поляків, що загинули від рук українців та включати до числа польських жертв інших людей частково навіть не польської національності, які загинули за геть інших обставин і які не мали стосунку до Волинської трагедії. Українські історики переважно почали досліджувати цю тему після проголошення Україною незалежності» - зазначає українська версія Вікіпедії.

Автор цього уривка зрозуміло подав позиції польських істориків, які з цієї «різні» роблять свій Голокост – Ляхокост, який влаштували «підлі» бандерівці. А позицію українських істориків, він подав дуже мягко – «почали досліджувати цю тему після проголошення Україною незалежності». А я скажу жорсткіше і конкретніше – позиція українських істориків стосовно «Волинської різанини» - «язик в сраці!». До Ющенка це питання справді одиниці вивчали. За Ющенка, який присвоїв звання Героя України (посмертно) Бандері, ще там хтось з українських істориків намагався виправдати дії УПА у цій різанині, доводячи позицію первинної провокації саме за поляками. А при проросійській владі Януковича, взагалі хотіли визнати лише УПА винною в цій трагедії. 5 липня 2013 року до Сейму республіки Польщі звернулися 148 нардепів України — 118 регіоналів, 23 комуністи та кілька позафракційних — з проханням визнати Волинську трагедію геноцидом польського народу. Цю заяву, оцінену як безпрецедентну, підписали напередодні 70-річчя вшанування жертв українсько-польського протистояння у 1943—1944 рр. А вже 12 липня 2013 року міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, виступаючи перед Сеймом, просив не загострювати позицію (вважаючи її геноцидом) щодо Волинської трагедії. Сейм не підтримав проект визнання події геноцидом (212 — за, 222 — проти, 3 — утримались).

Проте після початку агресії Путіна, і так як Польща підтримала Україну, уже при Порошенку і Зеленському стосовно цієї теми намагаються зайвий раз не згадувати, а стосовно зустрічних контраргументів польській стороні стосовно причин цієї «різанини» - МЗС України та владні історики оперують фразою «не на часі». Тобто щоб не псувати стосунки із союзником - ліпше промовчати. В Києві нині справді ніхто не хоче сперечатися з Варшавою стосовно того, хто насправді був винний у цій різанині. Так як з 2014 року йде війна з Росією. І Польща виступила на боці України. Тому ніхто не хоче через якусь одну локальну, тобто регіональну історичну подію, яка відбулася майже вісім десятиліть тому (78 років тому), псувати відносини між двома народами -нині. Але це так вважає лише українська сторона, хоча польська має протилежну думку. Та й через своїх агентів в Польщі (як Моравецький) Москва змушує постійно акцентувати на українсько-польських відносинах часів Другої Світової війни, щоб більше поляків налаштовувати проти українців, і позбавити їх підтримки.

Польські історики, як і кацапські (тобто російські) схиляються до думки, що в цій «різанині» винна лише Українська Повстанська Армія. Що саме вона так вирішила вчинити геноцид проти поляків (як я кажу, що це так званий «Ляхокост») та щоб зачистити Волинь від них. А головним ініціатором цієї «різанини» на їхню думку є Степан Бандера. Проте вони весь час забувають про те, що Бандера з літа 1941 року і до 1945-го був у концтаборі Заксенгаузен. І він не міг звідти віддавати наказів кому і над ким вчиняти розправу. Те що з боку українців вбивства поляків на Волині вчиняла УПА, яка підчинялася ОУН і відповідно Роману Шухевичу – сумнівів нема. Боровець і його загони УПА на Поліссі і Волині не виступали за такі розправи над польськими, чеськими та німецькими колоністами в регіоні. Якщо й були сутички з поляками, то лише з Армією Крайовою, а не з мирними поляками. Ті загони УПА на Волині, які підчинялися виключно ОУН, а не Боровцю, саме вони вчиняли розправу над поляками. Проте я не можу звинуватити лише їх в цій «різанині». Поляки (а точніше їх політики) самі провокували на розправу українців своєю багаторічною політикою.

Що ж це за політика? Польська держава (1918-1939) ще за часів правління Юзефа Пілсудського, набрала форми авторитаризму. Польський уряд розглядав Галичину та Волинь як давні польські землі, тож намагався збільшити тут свій вплив. Для цього відбувалася колонізація (осадництво — переселення поляків на Волинь на землі, що були відібрані у місцевих українців, дискримінаційний розподіл сільськогосподарської землі на користь польських осадників), пацифікація (репресії проти соціально активного українського населення), обмеження українців у правах на освіту та радикальна її полонізація, руйнування українських храмів (особливо на Холмщині). Польський режим Пілсудського створив славнозвісний концентраційний табір Береза-Картузька для політичних опонентів (українців та білорусів). Це спричинило радикалізацію польсько-українських відносин, і зокрема знайшло відповідь у терористичній діяльності ОУН в 1930-х. Кульмінацією чого стало вбивство українськими націоналістами міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького в 1934 році. ОУН змогла придбати чимало прихильників на окупованій Польщею Західній Україні через антиукраїнську шовіністичну політику польської влади. Поляки допомагали Угорщині окупувати Карпатську Україну в березні 1939-го, відправивши в Закарпаття через свій південний кордон диверсійні загони. Бійців «Карпатської Січі» (збройне формування, що захищало край), особливо уродженці Галичини, що потрапили в полон полякам, часто розстрілювали на місці без суду і слідства.

Саме цікаве, що таку політику Польщі стосовно українців на Західній Україні, польські історики взагалі не згадують. І ті поляки, яких вирізали на Волині, вони теж були причетні до шовіністичних ідей польського уряду стосовно полонізації регіону. Тому їх як колоністів, бійці УПА керованої ОУН, вбивали, бо в них бачили загрозу для майбутньої Української Держави. Так як польський уряд в екзилі, який з 1939-го перебував у Лондоні, бачив Волинь та Галичину у відновленій Польській Республіці. Плюс до того тут багато чого відіграла психіка пригнобленого народу, який не лише останні два десятиліття терпів знущання, а сотні років. Саме зухвале, ненависне, шовіністичне, геноцидне відношення поляків до українців, змусило останніх взятися за зброю. Якщо твою родину хтось розстріляв, то й ти візьмеш в руки зброю і як акт помсти підеш вбивати родину вбивці. Саме як «Акт помсти» слід розглядати «Волинську різанину» стосовно УПА. Вони мстили за польську агресивну, колонізаторську та геноцидну політику. Чому поляки не хочуть згадувати як палали українські мирні села на Волині і Галичині, які не підчинялися полонізації в роки їхньої Польської Республіки 1918-1939 років? І то це лише невеличкий проміжок часу, де згадується насильна полонізація західних українців.

Галичина взагалі ще з 14 століття і по кінець 18 століття була під поляками. І тоді теж галичанам насаджувалася польська мова, а русинська (українська) заборонялася. Відкривалися лише польськомовні навчальні заклади. Закривалися православні храми, а натомість відкривалися католицькі. А всіх русинів не згідних з полонізацією карали смертю. Те ж саме відбувалося згодом на Волині, Поліссі, Поділлі, Брацлавщині, які відійшли полякам уже в середині 16 століття (1569 рік) і також до кінця 18 століття. Але чомусь поляки не хочуть цього згадувати, те як вони сотні років гнобили, нищили та полонізували українців. І їхні історики досі не можуть зрозуміти, що «Волинська різанина», це була як «Акт помсти»? Це цілком нормальна реакція пригнобленого народу. І поляки нині теж забувають, як їхні історики згадують німцям за геноцид полабських слов’ян в Середньовіччі. І те як німці ще з часів Пруссії гнобили їх поляків та намагалися їм насадити свою німецьку мову та культуру. А їх поляків зробити частиною німецького народу. Про це нині польські історики не забули, і гавкають на кожному кроці на Німеччину, яка винна у всіх смертних гріхах. А те як вони поляки вчиняли ідентичну політику стосовно українців та білорусів, і теж сотнями років, то тут у них раптово амнезія пробивається. То слід їм нагадувати про це постійно. Ах да! Я ж забув, що нині в Києві це «не на часі».

Також не можу оминути питання Львова. Чия назва часто красується на банерах польських ультрасів. Практично всі ультраправі Польщі, які теж як в Україні часто перебувають в лавах футбольних фанатських груп, підтримують ідею повернення Львова в склад Польщі. Тому не дарма у січні 2009 року за сприянням Генерального Консула Республіки Польща - Гжегожа Опалінського, у Львові був відновлений футбольний клуб під назвою «Погонь Львів» (нині грає у прем’єр-лізі Львівської області). Погонь Львів, яка була розформована радянською владою у 1939 році, у міжвоєнний час була 4-разовим чемпіоном Польщі. Даний клуб нині приховано, але пропагує статус Львова як польського міста, а не українського. І тут питання стоїть не лише щодо Львова, а й стосовно всієї Галичини та Волині. Таку ж думку часто можна зустріти і серед польських істориків, які вважають ці землі своїми історичними, як і Західну Білорусь та південну Литву з Вільнюсом, або як вони кажуть – Вільно (до речі часто ця назва міста «Wilno» теж красується на польських банерах). Поляки нехтують тими фактами, що Львів був заснований русинами, що на Галичину і Волинь першими прийшли предки українців. Проте шовіністична політика поляків все одно стверджує, що це їхні землі. І тут повторюється історія з «німецьким питанням». Вище я писав, що польські історики забувають про багатовіковий геноцид русинів (українців), які вчиняли поляки, натомість вони згадують як німці вчиняли геноцид щодо полабських слов’ян та поляків. Так само і з Львовом. Поляки забувають, що Львів був заснований русинами (українцями). І також поляки забувають, що німці теж мають ідентичне право вважати Вроцлав, Щецин та Гданськ своїми містами.

Так першими на територію цих міст прийшли поляки, але з часом, туди прийшли німці. Наприклад Вроцлав був зруйнований монголами, а після того на його місці поселилися німецькі колоністи, які заснували місто Бреслау. І яке до 1945 року було німецьким. Після падіння Рейху, місто віддали полякам, а німців всіх звідти виселили. І назвали його Вроцлавом, в честь міста яке існувало там до монгольської навали. Ідентична ситуація була з Щецином та Гданськом, які ще з часів Середньовіччя стали німецькими містами і були ними, аж до 1945 року. Тому по логіці поляків – «плювати, що ви перші туди прийшли», німці в праві нині заявити, що Вроцлав (Бреслау), Щецин (Штеттін), Гданськ (Данціг) – це німецькі міста! ВИСЕЛЕННЯ НІМЦІВ З ЦИХ МІСТ - ЦЕ ЗЛОЧИН РАДЯНСЬКОЇ ОКУПАЦІЙНОЇ ВЛАДИ. ЦІ МІСТА БУЛИ НАСИЛЬНО АНЕКОСВАНІ СРСР ТА ВІДДАНІ ПОЛЬЩІ. ВОНИ МАЮТЬ БУТИ ПОВЕРНУТІ У СКЛАД НІМЕЧЧИНИ!!! І пора вже німецьким ультрасам на своїх банерах та на фоні німецького прапора писати назви цих міст (не тільки ж полякам писати). До речі кумедна ситуація оце була недавно, ультраси футбольного клубу «Погонь» із згаданого Щецина згадували на банері про роковини «Волинської різанини». О да! Щецин, точніше ШТЕТТІН і «Волинська різня» такі близькі одне одному, що не можу. В момент цієї «різні» Штеттін (Щецин) був німецьким містом, де більшість населення були німці.

P.S.

Напишу відверто - мене уже дістали ці польсько-українські історичні суперечки про Бандеру, Волинську різню та УПА, бо одні не можуть визнати своєї багатовікової винни, а в інших язик вічно в одному місці, і це відверте мовчання набридло. Граючи у мовчанку українська сторона в першу чергу зневажає себе. Не можна давати Польщі виїхати лише на «Волинській різні», поставивши себе жертвами, а українців нападниками. Потрібно згадати геноцид поляків щодо українців за всі століття, починаючи з 14 століття, а саме з моменту захоплення Галичини. Нагадати про насильницьке насадження польської мови, натомість заборону української. Знищення православних храмів, натомість насильницьке окатоличення українського населення. І про жорстоку полонізацію українського населення. Потрібно нагадати полякам про ці їхні гріхи. Так як вони нині про це нагадують німцям, які теж їм у свій час насаджували німецьку мову, культуру та займалися насильною германізацією польського населення. Полякам слід визнати, що вони самі ж і винні у «Волинській різні», так як своєю політикою спонукали до цього бійців УПА. Уряд Польщі в екзилі, який перебував у Лондоні, передбачав Волинь і Галичину в складі відновленої Польської Республіки. І польські колоністи, які прибули в ці регіони у 20-30-ті роки мали на меті полонізувати регіони. Тому дії УПА, яке було підконтрольне ОУН та Шухевичу слід розцінювати як акт помсти полякам за їхню полонізацію та як спробу зберегти своє право на існування на своїй українській землі.

Проте польські та єврейські історики не хочуть в цьому розбиратися. І їх не цікавить, хто вчиняв там розправу – УПА - Шухевича чи УПА - Боровця. Вони стверджують, що це зробило одне якесь УПА, яким керував Степан Бандера. І його поляки та євреї звинувачують у так званих «геноцидах» щодо власних народів. Що саме він віддавав накази знищувати поляків та євреїв. Проте ніхто з них не звертає увагу на те, що за весь час існування УПА, як Шухевича так і Боровця, Бандера ні разу не зявлявся на Західній Україні. І не міг із концтабора Заксенгаузен віддавати накази. Але це не зупиняє польських і єврейських істориків, вони готові переписати історію Другої Світової, ледь не зробивши Бандеру одним із головних ініціаторів Голокосту. По суті вдаючись до кацапських методів пропаганди та переписування історії. Їхні погляди на Бандеру і тлумачення його діяльності ставить у відвертий шок. І складається таке враження, що скоро Бандера по історичній популярності обійде самого Гітлера. І його оголосять автором Голокосту, який до цього підбурив самого Фюрера, який у свою чергу був в ролі виконавця. Таку версію стовідсотково підтримають кацапи. Також його визнають автором геноциду поляків на Волині, як Гітлера і його Голокост. Хоча в них обох є один цікавий факт. Багато хто з істориків вважає, що Гітлер мав єврейські корені, по-матері, і з нього часто в дитинстві глузували через його єврейську зовнішність. А от з Бандерою ідентичний факт - його мати походила з польського шляхетського роду гербу Яструбець - Ґлодзінських.

Да! Бандера – так званий вбивця поляків - по-матері сам був поляком! Якби не було прикро польським історикам, але згідно їхньої версії, їхніх дідів та прадідів «дрючив» галичанин польського походження. Про це я писав у своїй статті «Степан Бандера – парадокс українського націоналізму» - https://politiko.ua/blogpost159541  - саме цікаве для мене, що я не натрапив ні на одне джерело в інтернеті, яке стверджувало про польську національність Бандери по-матері. І хай би хто і що там мені не писав, але ніхто не заперечить мій факт польського походження Бандери, бо знову – ніхто не доведе, що прізвище матері Бандери - Ґлодзінський пішло з української мови. Проте навіть і такий факт не зупинить проросійських польських та єврейських істориків, які згідно кацапських методичок, демонізують нині Бандеру на Заході, а з його не надто впливової історичної постаті Другої Світової, роблять ледь не одного із її режисерів. Але в будь-якому випадку хотілося, щоб нарешті в польсько-українських відносинах настала певна злагода. І щоб вони не маніпулювалися Москвою. Проте для цього потрібно визнати уже свої злочини як одним так і другим. Да в одних явно багато, а в інших дуже мало. Проте потрібно уже думати про майбутнє, щоб не допустити продовження цієї кривавої «Санта-Барбари». А не гавкати одне на одного до втрати пульсу.

Коментарі

mart mart 22:01
+1
я хочу закцентувати , що перед війною була в Польщі укр легальна партія яка мала велику підтримку і послів у сеймі.

Бандера з молодими діячами почав палити стоги сіна і цілком зірвав легальну роботу цієї партії

Донцов же мав там якесь рос походження, як і по прізвищу видно.

Польща не дала Зах Україні автономії згідно з міжнар умовою.

і це разом привело до ідіотичної ситуації, бо боротися, опираючись на німців, не вийшло, вони не хотіли України.
mart mart   22:09
+1

Українське національно-демократичне об'єднання

Постала 11 липня 1925 з об'єднання двох крил Української Трудової Партії, Української Партії Національної Роботи і волинської національної групи Української Парламентарної Репрезентації: фактично була продовженням Національно-Демократичної Партії з подібною програмою.

Першим головою УНДО був Левицький Дмитро Павлович, генеральним секретарем Володимир Целевич. На другому народному з'їзді УНДО 19–20 листопада 1926 ухвалено програму партії, яка, подібно до програми колишньої Національно-Демократичної Партії, базувалася на ідеології соборності й державності, демократії і антикомунізму. На міжнародній арені УНДО вело боротьбу проти леґалізації чужого панування, а у варшавському сеймі й сенаті — за виконання Польщею її міжнародних і конституційних зобов'язань.

Найвищим органом УНДО був так званий Народний З'їзд (що два роки), який обирав Центральний (Народний) Комітет (41 член, що вибирав 10-членну екзекутиву); на місцях були повітові народні з'їзди, які обирали повітові народні комітети; у більших містах — окремі міські організації; у селах — мужі довір'я. УНДО являло собою не так модерну організацію, як широкий національний рух без точного реєстру членів, без членських внесків, за винятком Львова, але з виразною партійною дисципліною і взаємною лояльністю між проводом і низовими діячами.

Бувши провідною політичною силою, воно опанувало центральні освітні і господарські установи («Просвіта», Ревізійний Союз Українських Кооператив, Центросоюз, «Дністер» тощо) і за них відповідало перед народом через демократичний устрій цих установ. Під впливом УНДО була також найсильніша преса з щоденником «Діло» на чолі; офіціозом партії був тижневик «Свобода». УНДО гуртувало майже 3/4 громадського активу Галичини. У другій половині 1920-х воно поширило свій вплив і на Волинь (головні діячі: Сергій Хруцький, Борис Козубський, Михайло Черкавський), але згодом, під польським тиском його втратило.

З 1928 УНДО брало участь у виборах до польського парламенту і здобуло 26 мандатів до сейму (на 40 усіх українців) і 9 до сенату (на 11); 1930 в умовах пацифікації (тоді польська влада заарештувала 19 послів з УНДО, обраних 1928) — 17 (на 30), 1935 і 1938 — 23; воно творило в обох законодавчих палатах свої клуби та мало представників у президії Сейму і Сенату.
vova stasyuk   22:15
0

Я мало вірю, що поляки дали б автономію Західній Україні. Їхня полонізація та політика осадництва на Волині і Галичині в 20-30-ті роки минулого століття - це яскраво доводить.
mart mart   22:16
+1

Організа́ція украї́нських націоналі́стів (ОУН) — український громадсько-політичний рух, що ставить собі за мету встановлення Української соборної самостійної держави, її збереження та розвиток. Основним регіоном діяльності ОУН були Східна Галичина та Волинь, а її керівна структура тут іменувалася «Крайова Екзекутива ОУН на західно-українських землях».

Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала всі легальні українські партії Галичини як колабораціоністські. Заснована 3 лютого 1929 року у Відні,

Головною метою ОУН було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території.

Ця мета мала досягатися через національну революцію та

встановлення диктатури. !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Звинувачуючи соціалістичний та ліберальний табори в поразці Української Народної Республіки 1917–20, ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на «свої сили».

Ідеологія
Згідно з визначенням Інституту історії України НАН України, ОУН була «праворадикальним рухом», орієнтованим на створення національної держави з «ультраправим» політичним режимом[5]. Для ідеологічного обґрунтування своєї діяльності ОУН спочатку, у 30-ті роки використовувала ідеологію націоналізму Дмитра Донцова, основні положення якої він виклав у праці «Націоналізм»[6].

Але після розколу

і початку війни, ОУН відійшла повністю у своїй філософії від т. зв. «інтегрального націоналізму»; натомість ОУН (б) свою ідеологію та політичну практику

будувала на тоталітарних засадах.[7][8] !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Сучасні прихильники українського націоналізму визнають спорідненість ідеології та практики ОУН (б)
!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
з тоталітарною та авторитарною ідеологією та практикою тогочасних подібних політичних рухів в Європі.[9]
mart mart   22:17
+1

У другій половині 1940-х і в 1950-і роки Донцов неодноразово піддавав жорсткій критиці як ці рішення, так і праці підпільних публіцистів ОУН (б), що призвело до відповідного осуду Донцова з боку Проводу ОУН на українських землях[10]. Незважаючи на те, що Дмитро Донцов заклав концептуальні основи українського націоналізму, членом ОУН він ніколи не був, і безпосередньо ідеологію ОУН розробляли інші люди.
mart mart   22:17
+1

Варто також відзначити, що ні Євген Коновалець, ні його «спадкоємці», Андрій Мельник і Степан Бандера, великими ідеологами не були і яких-небудь значних ідеологічних робіт після себе не залишили. Бандера свої основні роботи написав уже після війни[11].
mart mart   22:20
+1

Сучасні українські історики відзначають, що «ОУН сприймала

терор і насильство !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

як політичний інструмент проти зовнішніх та внутрішніх ворогів»[14].

Крайовий Провід ОУН тлумачив

терор як засіб,

що мав призвести до загального антипольського повстання.

Терористичні акти разом з відповідними діями польської влади мали довести українське населення до стану постійного революційного кипіння, щоб у слушний момент взятися за зброю і стати до остаточної розправи з ворогом[15].

За даними сучасних українських істориків, «ОУН здійснила в Галичині й на Волині сотні акцій саботажу,

включно із підпалами маєтків польських землевласників,

бойкотів державних шкіл та польської тютюнової й горілчаної монополії,

десятки експропріаційних нападів на урядові установи з метою здобуття капіталів для своєї діяльності, а також

більше 60 вбивств»[14].

Терор ОУН спрямований не тільки проти зовнішнього, але й проти внутрішнього ворога, у першу чергу — проти тих, хто виступив за нормалізацію стосунків з польським урядом.
За підрахунками історика Я. Грицака «всього націоналістичне підпілля провело 63 замахи.

Їхніми жертвами стали 25 поляків, один росіянин і один єврей;

більшість — 36 — були українцями

(з них один комуніст!)
»[15].
vova stasyuk   22:22
0

Саме цікаве, що підпілля ОУН в Львові засуджувало спочатку каральні дії Клячківського проти поляків на Волині (польські колоністи). Але після того як Шухевич поспілкувався з Клячківським, ідентичні події почалися на Галичині.
mart mart   22:22
+1

Поляки використали національно-визвольну

діяльність ОУН як привід для посилення політики національно-релігійного терору проти українців.!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Його кульмінацією стала так звана «пацифікація» 1930 року.

Підозра у приналежності до ОУН часто ставала мотивом до ув'язнення будь-якого українця терміном до 5 років (спеціально для цього було відкрито концтабір «Береза Картузька»).

Крім того, у скрутне становище потрапили партії леґального сектора. Українське політичне життя опинилося перед загрозою бути повністю загнаним у підпілля[15].

Напередодні замаху на Броніслава Перацького польська поліція затримала Степана Бандеру,

а гестапо видала полякам Миколу Лебедя, який здійснював технічну підготовку замаху на міністра, а після вбивства намагався переховатися в Німеччині.
mart mart   22:25
+1

27 вересня 1940 року Бандеру націоналістами формально виключено з ОУН. Після розколу бандерівці становили в Галичині 80 % від загального числа оунівців, на Волині — 60 %, тоді як в Буковині переважали мельниківці[22]. Боротьба між прихильниками ОУН(б) і ОУН(м) була не просто організаційною або ідеологічною. За деякими даними з моменту розколу до червня 1941 року загинуло в зіткненнях 400 мельниківців і 200 бандерівців[23]. Часто ці сутички майстерно провокували спецслужби Третього Рейху і СРСР.

Причину розколу ОУН «мельниківці» пояснюють особистими амбіціями «бандерівців» та прагненням до влади всередині ОУН[24][25]. Бандерівці ж, виправдовуючи свої розкольницькі дії, у свою чергу звинувачували мельниківців у всіх смертних гріхах (нехтуванні українськими інтересами і колабораційній концепції співпраці з гітлерівською Німеччиною, гітлерівським урядом і гестапо тощо). Це бачення подає історик ОУН(б) Петро Мірчук, який стверджував, що згідно з Ярославом Барановським, який мав надзвичайний вплив на Андрія Мельника в часи розколу ОУН, ця політика узагальнювалась як «підкоритись волі Гітлера і щирою співпрацею заслужити в Гітлера створення Української Держави»[26].
mart mart   22:27
+1

Розбіжності між бандерівцями і мельниківцями в момент розколу не носили ідеологічного характеру. Тим більше не існувало тоді між ними різниці в поглядах на те, якою має бути політика України стосовно національних меншин, що являє собою українська нація і т. д. Головний ідеолог ОУН(б) Степан Ленкавський стверджував, що між бандерівцями і мельниківцями не існує ідеологічних відмінностей, а є лише розбіжності в тактиці, а також проблема особистих відносин між командирами[27].

Після розколу між ОУН(б) і ОУН(м) існували деякі розбіжності і з приводу територіальної політики на Далекому Сході. Так, якщо бандерівці хотіли створити незалежну національну українську державу в Зеленому Клину, то мельниківці планували повернути українців з Зеленого Клину та інших частин Росії на землі майбутньої української держави для того, щоб звільнити Далекосхідні землі для японської колонізації. Українців з Зеленого Клину і Сибіру планувалося розселити в Новоросії, Кавказі та Нижній Волзі, землях, які мельниківці хотіли отримати за допомогою німців[28].
vova stasyuk   22:27
0

Це так. Провід ОУН ще до війни використовував терор проти польської влади. Але такі дії оунівців можна пояснити відповіддю на політику пацифікації, полонізації та осадництва польського уряду на Галичині та Волині.
vova stasyuk   22:31
0

Мельниківці стосовно "Волинської різні" зайняли нейтральну позицію. Я не бачив в джералах, що вони спонукали до швидкої розправи над поляками на українській землі.
mart mart   22:31
+1

можете почитати історію. бандерівці співпрацювали з німцями а потім перестали , бо ті заборонили самостійну Україну.

я не маю нічого проти ідеї самостійної України але як ніби можна було дістати її з рук німців???

це ідіотизм бо німці хотіли слов'ян вирізати а лишити тільки слуг, прислужників
vova stasyuk   22:35
0

Я не заперечував факту співпраці Бандери з Гітлером. Бандера надіявся, що останній дасть йому проголосити Українську Державу під протекторатом Берліна. Плюс до того Бандера розумів, що німцям потрібний союзник у боротьбі з поляками. І українці для того найкраще підходили.
vova stasyuk   22:37
0

Питання зараз стоїть інше. Бандері, який всю німецько-радянську війну сидів в концтаборі - польські і єврейські історики шиють розправу над євреями і поляками на Західній Україні.
vova stasyuk   22:43
0

З нього роблять головного винуватця у так званій розправі над євреями. Що він давав накази ОУН і УПА знищувати євреїв. А польські історики теж осторонь не стоять. Звинувачуючи Бандеру у Волинській різні.
mart mart   22:44
+1

мій погляд є такий:і сталін і ленін і гітлер і мусоліні і Бандера це один і той сам спосіб вести політику.

вони хотіли дістати повноту влади і використовувати її виключно для власного добра,
але пиздіти що ,,я для великої Німеччини стараюсь!!!!

для великої Росії!!!!

і що ніби народ з цього мав ?

кулю під Сталінградом????
vova stasyuk   22:46
0

Єврейські і польські історики ведуть себе зараз як кацапські. Вони перекручують історію. Роблячи з Бандери ледь не головного автора Голокосту. А для поляків - Ляхокосту (це я так називаю).
vova stasyuk   22:52
0

Так, але вся проблема в тому, що Бандера з літа 1941 року і до 1945-го сидів в Заксенгаузені. Піком його політичної діяльності став замах на Перацького. Він лише на словах і на обіцянках Гітлера будував Українську Державу. Але ні держави, ні армії він так не очолив. Тому він не втілив у життя всі свої ідеї. Якби він був би на Західній Україні всю війну та командував оунівським УПА, тоді б ми говорили зовсім про інше.
mart mart 14:18
+1
vova stasyuk 22:15 0
Я мало вірю, що поляки дали б автономію Західній Україні. Їхня полонізація та політика осадництва на Волині і Галичині в 20-30-ті роки минулого століття - це яскраво доводить.
---------------------
я кажу що їх захід зобов язав дати автономію а вони не дали, то наша легальна партія стала тиснути легально а Бандера виламався і почав террор.
mart mart 14:25
+1
vova stasyuk 22:22 0
Саме цікаве, що підпілля ОУН в Львові засуджувало спочатку каральні дії Клячківського проти поляків на Волині (польські колоністи). Але після того як Шухевич поспілкувався з Клячківським, ідентичні події почалися на Галичині.
------------------------

то була романтика терору яка нічого суттєвого не дала.
vova stasyuk   14:34
0

А що це дало, що типу Захід зобов'язав поляків дати автономію Західній Україні? Вони все одно, ще в перші роки своєї держави при Пілсудському почали полонізацію, осадництво, окатоличення. А ОУН почало свою діяльність, аж в кінці 20-х, і то все з Відня починалося. А Бандера постав як політик лише в 30-х роках, коли повним ходом йшов режим пацифікації. Якщо словами до поляків не дійшло, тоді до них це мало б дійти терором.
vova stasyuk   14:40
0

Ну чому ні, терор дав результат! Тільки питання чий? Бандерівці не змогли повністю вирішити польське питання. Прийшли совєти в 1945 році, та й до 1947 року депортували більшу половину поляків із західних областей України. Радянський терор зачистив Західну Україну від поляків. Нині навіть в Львові частіше чуєш кацапську, аніж польську. Терор дав результат, але тільки радянський. І який не розбирав - хто ти - поляк чи українець. Всі пішли під одну мітлу.
mart mart   17:11
+1

пацифікація була відповіддю на укр нац террор а не навпаки

Ці процеси також збіглася із Великою Депресією, яка значно погіршила економічне становище в країні і призводила до радикалізації різних прошарків суспільства.

Ці загальнодержавні потрясіння особливо відчутно проявлялися в Східній Галичині, яка опинилася під польською окупацією після поразки Західноукраїнської Народної Республіки 1919 року. Територія Східної Галичини була офіційно передана Лігою Націй 14 травня 1923 року до складу Польщі за умови вирішення українського питання: надання українцям Польщі автономії. Польська влада знехтувала цими зобов'язаннями; натомість активно провадила політику колонізації, асиміляції і загального утиску українського населення краю. Так, навіть сама назва «Галичина» була офіційно замінена на Східна «Малопольща», репресувалися українські політики, припинялося фінансування освіти українською мовою.[7] В цей час, у ІІ Речі Посполитій, у адміністративному управлінні, подібно як у ІІІ Рейху щодо євреїв, взято курс на ліквідацію українців.[8][9]

Хоча між "легальними" українськими партіями і польськими організаціями робились певні кроки до порозуміння, найбільш радикально налаштована молодь, здебільшого представники новоствореної ОУН вдалися до масових акцій саботажу проти польських окупаційних установ та приватних маєтків. Акції саботажу проявлялися у перерізанні телефонних та телеграфних ліній, створенні перешкод на залізниці, підпалах будинків та майна польської меншини краю. Так, за даними польської преси, тільки на кінець літа 1930 року було спалено 62 житлові будинки, 87 стодол, 78 господарських споруд та 112 скирт збіжжя і сіна. Підпали були найбільш розповсюдженою формою саботажу — в серпні-вересні вони склали 83 % від всіх актів «саботажної акції».[10]

Серед цілей акцій саботажу молоді націоналісти визначали намагання зірвати вибори до Сейму, що були призначені на листопад 1930 року та «викликати паніку у польського населення Галичини, посилити настрої невпевненості й анархії серед суспільства, що мало продемонструвати хиткість кордонів і внутрішню нестабільність польської держави». Польські історики також визначають як мету акцій саботажу намагання ОУН продемонструвати свою дієвість перед українським суспільством Галичини та українською діаспорою, спонсорами за кордонами Польщі, зробити українське питання знову актуальним на світовій арені, а також зірвати спроби порозуміння із поляками, що створило б передумови для збройного повстання проти польської окупації.[10][11]
mart mart   17:12
+1

треба признати що Польща пробувала переробити українців на покірних громадян
mart mart   17:13
+1

але не так як ссср східну Україну, там було значно гірше
vova stasyuk   17:22
0

А що ж тоді поляки робили до 30-х років? Полонізацію та осадництво на Галичині і Волині почав Пілсудський. Ще до Бандери і ОУН.
mart mart   18:43
0

от вони про це і не згадують, а від цього почалось

вони скачуть туди де їм вигідно.
mart mart 15:10
+1
не польські історики а аматори зібрали матеріал про УПА. після війни було тихо бо боялись польських комуністів.

спочатку їм забороняли комуністи, а потім було так:

Ewa Siemaszko (ur. 27 października 1947[1] w Bielsku-Białej[2]) – polska inżynier technolog żywienia[3][4], od 1990 roku również badaczka ludobójstwa dokonanego na wołyńskich Polakach podczas II wojny światowej[5].


Spis treści
1 Życiorys
2 Publikacje
3 Nagrody i odznaczenia
4 Przypisy
5 Linki zewnętrzne
Życiorys
Jest córką Władysława Siemaszki, absolwentką Wydziału Technologii Rolno-Spożywczej Szkoły Głównej Gospodarstwa Wiejskiego w Warszawie i Podyplomowego Studium Pedagogicznego[1]. W latach 1970-1973 była asystentką w Wyższej Szkole Ekonomicznej w Katowicach, później pracowała w pozaszkolnej oświacie żywieniowej i jako nauczycielka[1].

Od 1990 zbiera i opracowuje dokumenty dotyczące losów ludności polskiej na Wołyniu podczas II wojny światowej.

написала книжки:

Publikacje
Program zajęć dla młodzieży szkolnej z zakresu kultury życia codziennego i gospodarstwa domowego. Warszawa 1976 (red.)
Żywienie dzieci i młodzieży. Warszawa 1976
Jak odżywiać się zimą? Warszawa 1978
Jak odżywiać się latem? Warszawa 1979
Żywienie wczasowiczów na wsi. Warszawa 1979
Wartościowe potrawy bezmięsne. Warszawa 1986, 1989 (współautor: Anna Kołłajtis-Dołowy)
Przyjęcia w domu. Warszawa 1986, 1989
Urozmaicone posiłki z dostępnych produktów. Warszawa 1988
Terror ukraiński i zbrodnie przeciwko ludzkości dokonane przez OUN-UPA na ludności polskiej na Wołyniu w latach 1939–1945. Wyd. SUOZNU, Warszawa 1998 (współautor: Władysław Siemaszko)
Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939–1945. T. 1 i 2. Warszawa 2000 (współautor: Władysław Siemaszko)[8]
Wołyń naszych przodków. Śladami życia – czas zagłady. Album z okazji 60. rocznicy ludobójstwa dokonanego przez nacjonalistów ukraińskich OUN-UPA na ludności polskiej Wołynia. Warszawa 2008 (red.)
mart mart   15:13
+1

тобто спочатку вона писала про їду а в 1990 переключилася на українців, зібрала як свідки плакалися що українці вбивали їх батьків.

не знаю чому заговорили аж в 1990му році.

вона написала томи і напевно заробила на цім немало.
vova stasyuk   17:35
0

Поляки теж добрі. Зараз то вони пам'ятають за Голокост, а те що до 1939 року з французами хотіли польських євреїв депортувати на Мадагаскар - забули, амнезія напала. І хай не роблять із себе "янголів милосердя", вони теж служили в айзанцгрупах при Вермахті. І жидам теж робили погроми до війни.
vova stasyuk   17:52
0

І вони ні білорусам, ні українцям не дали б широкої автономії. Бо останні з часом взагалі б заявили за незалежність. Через те вони і відсилали своїх колоністів в Західну Україну та Західну Білорусь. Щоб зберегти цю землю за собою. Тому тут замкнуте коло.
Панове радісні носії конкретно-емоційного мислення, ви навіть не здогадуєтеся, що поляки та жиди вже давно мають СПІЛЬНИЙ для всіх світогляд та ОДНАКОВИЙ спосіб економічної основи власного добробуту. А укри ще й досі пнуться утримувати свою єдність тільки на основі ідеологічній.
Тому абсолютна більшість з нас світоглядно безграмотні, меншовартісні і продажні. А з таких позицій вони завжди та у всьому програють всім бажаючим їхньої праці.
Тому без принципових реформ в даному напрямку укри просто приречені бути слугами всіх. І ви у цьому напрямку є великими активістами. З чим і вітаю!
vova stasyuk   18:04
0

Пане Дмитре! А ви в 1991 році за кого голосували на президентських виборах? За Чорновіла, чи за Кравчука?
vova stasyuk   18:14
0

Якщо за Кравчука, то ви підтримали вчорашніх комуністів і їхнє антиринкове мислення. Якщо за Чорновіла, то він та інші дисиденти мали би принести справжню ринкову економіку, іноземний капітал та інвестиції в Україну. Але так як виграв вчорашній комуніст Кравчук, то до влади прийшли Homo Sapiens одурманені комунізмом-більшовизмом та з вище згаданим антиринковим мисленням. От і вся причина економічних бід України. От в Польщі на перших президентських виборах переміг Лех Валенса, який відкрито виступав проти польського комуністичного уряду. Тому до влади прийшли такі як і він - антикомуністи. І так Польща вступила в 1999 році у НАТО, а в 2004 році у Європейський Союз. А Польща має кращу економіку, інфраструктуру та промисловість, аніж Україна. І Україна могла би повторити її долю, якби переміг Чорновіл, а так...
vova stasyuk   18:18
0

А ви там щось пнетеся своєю працею пояснити чого українці мають антиринкове мислення, коли при владі в Києві необільшовики. Тому до сраки ваша теорія про ринкове мислення, поки при владі в Україні нащадки радянської номенклатури.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі