Четвер, 07:07, 30.06.22

Рейтинг
0 0
Переглядів
380

0
0

22_04_22_Igor_Mizrah_vidkritij_list_pro_vijnu02-768x511.jpg

На початку війни я дав собі слово нікого не критикувати і не над ким не глузувати. Згуртованість Нації, спільна біда та спільна доля перестали бути газетними штампами, сповнивши життя новими сенсами, а душу – новими усвідомленнями.

У такі часи хочеться і треба бути терпимим, аби не образити людину однієї з тобою батьківщини і крові лише через те, що вона відрізняється від тебе словом, жестом або будь якою довоєнною дрібницею.

Війна, яка триває 47-й день, показала таку горду красу української Нації, що за щастя бути причетним до неї я готовий пробачити братам і сестрам все, що раніше, можливо, могло мене дратувати чи нервувати.

Якщо в мені й була гордовита зарозумілість, то війна випарувала її без сліду, іронія змінилася розумінням, хитрість делікатною прямотою, а знайомий багатьом авантюрний драйв чуйною стриманістю.

22_04_22_Igor_Mizrah_vidkritij_list_pro_vijnu01.jpg

Військова підтягнутість і тривога за долю країни, розділена з мільйонами співгромадян, перетворили Мізраха, якого ви пам’ятаєте, на чуттєвого патріота, який не соромиться своїх емоцій та вчинків.

Ця гранична (і незнайома мені раніше) відкритість змушує мене не соромитися і сказати те, що я зараз скажу.

Огидно бачити, як у соціальних мережах, стрічках Telegram та ЗМІ з’являються фото беззаперечно цивільних персонажів зі зброєю в руках та в камуфляжі.

Безмежно тилову природу цих «героїв» видавала б незаймана чистота спорядження, якби я просто не знав, що вони всі 47 днів війни живуть у буржуазному спокої, який іноді порушується далеким виттям сирен або перевіркою біля блокпоста.

Навіщо це фотогеройство? Хто йому повірить? Український виборець повоєнного майбутнього? Ваші молоді подружки, що сплять до обіду і примхливо сумують за круасанами від «Волконського»?  Іноземні читачі новостійних стрічок?

Облиште, Україна переможного завтра знатиме своїх героїв в обличчя та за іменами. Сьогодні бійці Тероборони ображаються на військових, які не дають їм вбити окупанта, а кількість охочих бути солдатом доблесних ЗСУ у п’ять разів перевищує потреби армії.

Не треба брехати ані собі, ані світові, співгромадяни. Війна нічого не списує, цю приказку вигадали орки, у неї навіть немає англомовного аналога.  Війна, навпаки, все бачить і пам’ятає, зведення її перемог та втрат чесні, немов поранення, тому ваше позерство є не лише огидним, а й безглуздим.

Зброя та шеврони личать кожному чоловікові, я розумію. Але за всіх часів ця доблесна краса оплачувалася безпосередньою причетністю до битви, готовністю виконати наказ і загинути, виконуючи його.

Зрештою, це соромно, панове.  Хлопці, які годяться вам у сини, палять російські танки і беруть у полон дюжини бурятів, по-воєнному приховуючи імена та обличчя.  А ви розводите в інформаційному просторі обпаленої Батьківщини вульгарний навколовійськовий глянець. Соромно.

Я, може, промовчав би, але кривавий літопис війни розростається. На тлі тортур Бучі та подвигу Маріуполя, який уже побив криваві рекорди Сталінграда, озброєне позування вгодованих київських буржуа середнього віку не викликає нічого, крім обуреного подиву.

Припускаючи, що мої слова викликають шквал їдких відповідей, я маю коротко повідомити, хто я в цій війні.  Ні, не в цій, а в нашій.

Я українець 50 з половиною років, який мешкає у Києві.  Я нікуди не поїхав і не планую.  Військовому та цивільному керівництву відомо, де я перебуваю, і воно періодично дає мені різні за суттю та природою завдання.

Моє життя 24 лютого 2022 року змінилося кардинально.  Я втомлююсь і не висипаюся, мій позашляховик вперше дізнався, що його салон може розкладатись, і відчув вагу ящиків з їжею, бинтами та припасами. Мої тендітні долоні довоєнного аналітика горять вогнем, а м’язи ниють.

Мені багато що незвично і багато що важко, а доля моєї країни цілком та повністю стала моєю долею.  Але я не купую гарну форму українського солдата.  Тобто, купую, купив 23 комплекти, і геть всі відправив туди, де вони мають бути, до діючої армії.

22_04_22_Igor_Mizrah_vidkritij_list_pro_vijnu03.jpg

російські війська розбомбили лікарню та пологовий будинок в Маріуполі

Крім особистих завдань, я продовжую керувати редакцією новин, що працює у військовому режимі.

Я випадково й далеко не відразу дізнався, що хтось із авторів редакції через день охороняє міст, а когось призвано до кібервійська, і він спить по чотири години на добу.

Ми, єдині та такі різні, захищаємо свою країну, як можемо, як судилося, як виходить.  І не прикриваємо свої тилові мозолі та безсоння шевронами армії, за молодими спинами якої ми живемо, сподіваємося, любимо і ненавидимо.

Україна воює і перемагає весело, але у вашому маскараді, громадяни, немає ані веселощів, ані стилю, ані бадьорої мужності.  Ви самозванці, і мені легко казати вам цю неприємну для вас (і для всіх) правду, бо я вже 47 діб настільки чесний перед собою, людьми та Творцем, як ніколи не був за прожиту мною половину сторіччя.

Ми, народ гордої України, захищаємо свою Батьківщину.  Ми дуже різні, ми простодушні та прекрасні у своїй воєнній простоті.  До першого вибуху ми теж грали в гроші, бренди та понти, хитрували, інтригували та відчували себе чемпіонами життя.

Війна очистила наші серця колючим душем біди та тривоги. Як вийшло, що з вами цього не трапилось, чоловіки у магазинному камуфляжі?  Невже ви черствіші і цинічніші за нас, відвертих хуліганів довоєнного минулого?

Здайте автомати, якими ви не вмієте користуватися, зніміть одяг героїв фронту та займіться тим, що ви можете робити найкраще.  В Україні 2022 року ви нікого не обдурите.

Я, приміром, знаю, як виглядають справжні герої переднього краю.  Я мав честь привозити їм консерви та каву.

Автор: Мізрах Ігор

член Національної спілки журналістів України,

громадський діяч, юрист

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі