Блоги → Перегляд
Мітки ПольщаУніверситет Адама МіцкевичаУкраїнаБілорусьУкраїно-польські відносиниЄвропейський СоюзЄСНімеччинаФранціяБританіяемігрантиеміграціятрудова еміграціятрудові емігрантиБілоруський експресОлександр ЛукашенкоЛукашенкоБацькаДональд ТускТускВаршаваПознаньUAMБартош Вєлінськийукраїнські мігрантиВолинська різняВолинська трагедіяДруга Світова війнаАрмія КрайоваУПАВолиньГаличинаПравобережна УкраїнаВолодимир ВеликийЯрослав МудрийБолеслав ХоробрийКиївська РусьРусьКоролівство ПольщаГалицько-Волинське князівствоВелике князівство ЛитовськеРіч ПосполитаПольське королівствоДике ПолеРусинирусиниХристиянствоКатолицизмПравослав'якозацтвокозакиНаціонально-визвольна війна під проводом Богдана ХмельницькогоБогдан ХмельницькийСуботівДаніель ЧаплинськийЧаплинськийЦарство ПольськеРосійська імперіяАвстрійська імперіяСічневе повстанняімперіалізмПерша Світова війнаЗахідноукраїнська Народна РеспублікаЗУНРУкраїнська Галицька АрміяУГАУкраїнська Народна РеспублікаУНРСимон ПетлюраПетлюраЮзеф ПілсудськийПілсудськийбільшовизмПольсько-радянська війнаСРСРРадянський СоюзУРСРНімецько-польська війнаПольська РеспублікаОперація ВіслаВіслаПольська Народна РеспублікаПНРХолмщинаНадсянняПідляшшяЛемківщинаЗакерзонняЛінія КерзонаЗахідне ПоліссяПоліссяЗахідна ЄвропаЄвропаукраїнські заробітчаниМатеуш МоравецькийРосіяВолодимир ПутінПутінПутинВіктор ОрбанОрбанУгорщина

«Українізація університету імені Адама Міцкевича як новий символ української експансії в Польщі та чому гасло «українці забирайтеся!» стало уже вимогою, а не проханням ультраправих та свідомих поляків»

П'ятниця, 20:21, 22.10.21

Рейтинг
44 0
Переглядів
1000

0
0
У цій статті згадуються

 

«Українізація університету імені Адама Міцкевича як новий символ української експансії в Польщі та чому гасло «українці забирайтеся!» стало уже вимогою, а не проханням ультраправих та свідомих поляків»

Українсько-польські відносини мають тисячолітню історію, яка сповнена подіями недобросусідського характеру. Історично склалося так, що українська та польська нація є сусідами одне для одного уже понад десять століть. І як показує історичний досвід, практично всі сусіди у будь-які епохи, майже завжди були ворогами між собою. Для прикладу такі європейські нації як німці та французи, англійці і шотландці, серби та хорвати, греки і турки, німці та поляки. Між всіма цими націями доволі часто спалахували війни, які несли великі жертви з обох сторін. Поляки з українцями теж стали не винятком. Первинною причиною українсько-польського або польсько-українського конфлікту, як і у всіх була – земля. Саме через землю спалахнув перший конфлікт цих націй. В подальші часи між поляками та українцями була багатовікова боротьба за спірні землі, де кожен намагався звідти вижити одне одного. Проте склалося так, що в цій боротьбі доволі часто поляки були агресорами, а українці поневоленими жертвами. Українцям поляки традиційно навіювали католицьку віру, польську мову та культуру, і теорію про малополяків. Українці епізодами в історії цих міжнаціональних стосунків, іноді повставали і навіть починали війни. Проте всі вони ніяким успіхом не увінчалися, а лише були чисельні жертви. На початку 21 століття відносини між поляками і українцями знаходяться в помірному мирі, який у будь-який момент та з буд-якої причини може припинитися. Чому у помірному стані? Бо поляки до сьогоднішнього дня неофіційно мають територіальні претензії до українців, щодо Галичини, Волині та Західного Полісся. Українці, лише у вигляді крайніх правих, і то серед тих, що знають історію, мають також неофіційні територіальні претензії до поляків, щодо Холмщини, Підляшшя, Надсяння та Лемківщини, які згодом прозвали спільною назвою – Закерзоння (за лінією Керзона). Справді нині в Україні мало хто знає про ці етнічні українські території у складі Польщі, які вона остаточно отримала після операції «Вісла», про яку теж мало хто чув, навіть не говорячи про знання її суті.

Однак це не єдине чим живуть українсько-польські відносини. Після того як у 2004 році Польща вступила у Європейський Союз вона стала державою зі стабільною середньостатистичною економікою. В результаті кількість охочих українців поїхати на заробітки до цієї країни збільшилася. З початком 10-х років у Польщу на навчання ринула маса українських студентів, які хотіли отримати вищу освіту в межах ЄС. І так вийшло, що на сьогодні в Польщі знаходиться 2 мільйони українців, які заполонили більшість сфер, особливо будівництво, промисловість та сферу послуг. Польські націоналісти та просто поляки, які небайдужі до майбутнього своєї країни та нації, почали відкрито демонструвати своє занепокоєння напливом українських заробітчан. Багато хто стверджував, що у поляків забирають їхні робочі місця - дешеві українські робітники. Проте причина такої ситуації була проста. Поляки зі вступом у ЄС, хотіли мати заробітну плату, як у передових країнах цього союзу – Німеччині, Австрії, Франції, Бельгії, Голландії та Британії. Польський уряд нажаль не зміг задовольнити запити своїх громадян, тому багато поляків подалися на заробітки у Німеччину, Францію та Британію. До речі у Німеччині поляків стільки, скільки ж українців у Польщі, але поляки про це воліють мовчати, і про те як їх ненавидять німці, як вони українців. Здебільшого у ці країни їхали ті поляки, яким не було що втрачати в себе на батьківщині, тобто вони не займали ніяких високих посад, не володіли підприємствами, заводами, магазинами, кафе та ресторанами. Тому так вийшло, що тих чорноробочих поляків потрібно було кимось замінити у сфері будівництва та промисловості (а нині ще й у сфері медицини, так як польські медики їдуть зазвичай у Німеччину, а українські на їхні місця в Польщу).

Польський уряд, як і більшість поляків не хотіли в себе бачити емігрантів із Близького Сходу та Африки, які відверто в передових країнах Європейського Союзу, не хотіли працювати, вникати у місцеву культуру та поважати місцеві закони, а натомість жили за рахунок виплат, як допомоги біженцям та просто і традиційно займалися злочинною діяльністю – пограбування, незаконна торгівля наркотиками, сутенерство. Тому польський уряд дійшов висновку, що потрібно запрошувати дешеву робочу силу зі сходу, а саме з України та Білорусі. По-друге, українці та білоруси також словяни. По-третє, вони також християни, а це означає, що терактів, як мусульмани влаштовувати не будуть. По-четверте, вони більш працьовиті, аніж кольорові емігранти. Яскравим підтвердженням моїх слів є той факт, що нині Польща відверто не хоче приймати емігрантів з Близького Сходу, які скористалися «білоруським експресом» імені Олександра «Бацьки» Лукашенка, будуючи по суті «стіну» на кордоні з Білоруссю. Також раніше поляки намагалися всіма можливими правовими шляхами уникати багаточисельного прийому емігрантів з Близького Сходу та Африки, яких розділяли між всіма країнами ЄС. Часто і нині за це Польщу засуджувало та засуджує керівництво Європейського Союзу, але дякуючи тому, що Дональд Туск (Голова Європейської ради (як президент ЄС) 2014-2019 років) був впливовою політичною персоною в ЄС, полякам це сходило з рук. Але поляки все одно не вдоволені навіть білими, як і вони, заробітчанами з Білорусі та України. Останнім та свіжим скандалом, який підсилив напругу в польсько-українських відносинах, був щодо університету імені Адама Міцкевича у Познані. Виявилося, що українських та білоруських абітурієнтів, яких прийняли на навчання було більше, аніж польських. Обуренню не було меж, бо іноземні абітурієнти вчилися за рахунок польських платників податків. А польські прави на паркані біля стін університету вивісили банер зі словами: «Університет Адама Міцкевича для поляків!» („UAM dla Polaków”).

Така ситуація не сподобалася багатьом полякам. Наприклад, на одному з найпопулярніших польських форумів «wykop.pl», користувачі активно критикували лояльність ВНЗ до іноземців. Дехто з поляків писав, що «Україна – це корумпована країна, в якій за гроші можна купити все, зокрема атестат, тому прирівнювати український атестат до польського – несправедливо». Особливо місцевих обурює те, що навчання мігрантів відбувається за гроші польських платників податків. Більшість мігрантів, зазначають дописувачі, мають карту поляка, що робить навчання безплатним. Міжетнічний конфлікт почав набирати обертів. Так, націоналістична організація "Загальнопольська молодь" повісила на паркані університету Адама Міцкевича (УАМ) плакат з написом "УАМ для поляків". Таким чином польські націоналісти продемонстрували свою незгоду з оприлюдненою статистикою результатів набору до університету. Протестувальники заявили: «У порівнянні з польськими студентами кількість прийнятих іноземців надзвичайно велика, що обмежує можливості навчання наших земляків. Випускників середньої школи, які мріяли вчитися в університеті, позбавляють місця іноземці... Молоді, амбітні люди змушені їхати з міста, щоб вчитися за обраною ними спеціальністю. Багато з них більше не повернуться в Познань».

Натомість білоруський «Belsat.eu» подає свої дані щодо цього скандалу навколо університету Міцкевича (цитую прямою мовою): «Белорусский захват! Такие мысли приходят в голову, когда смотришь итоги вступительной кампании в один из наиболее престижных польских университетов – им. Адама Мицкевича в Познани. На самые популярные факультеты в первой полусотне лучших абитуриентов примерно 80% имен – белорусские. Belsat.eu попытался разобраться, как так получилось и не вызывает ли такая ситуация напряжение между поляками и белорусами. В этом году на некоторых специальностях, например, на международных отношениях, журналистике и политологии, почти все имена в топ-20 учеников с лучшими результатами – белорусские. Причем многие из белорусов набрали максимальное количество баллов. А это значит, что у самих поляков куда меньше возможностей поступить на специальность мечты». Також «Belsat.eu» надав статистичні дані: «В 2020 году в Познанский университет поступило 214 белорусов, в этом году общее количество иностранцев выросло на 1000 человек».

Проте як би там не було зі скандалом навколо університету Міцкевича в Познані, але українсько-польські відносини нині стають більш напруженішими. Поляки обурюються не лише за україно-білоруську експансію у польській вищій освіті. Теперішню ситуацію стосовно українців в Польщі та в загальному про україно-польські стосунки вдало описав Бартош Вєлінскі, журналіст міжнародних новин у виданні «Gazeta Wyborcha» («Газета Виборча»). Українське видання «Радіо Свобода» три роки тому (2018) зазначало його коментар, щодо сучасних україно-польських стосунків із заголовком - «Українці в Польщі невидимі, але їм же так і краще». Так от Вєлінскі, щодо українців в Польщі зазначав так: «Польща стала домом для приблизно двох мільйонів українців, менше ніж чверть поляків добре до них ставляться. Неприязнь підігріває польський націоналізм, історичні питання, а також страх перед збільшенням міграції в країну. Українці слабо інтегровані в польське суспільство, а тамтешній уряд не знає, що робити з мігрантами у майбутньому».

«Українські мігранти в Польщі – чи то студенти, чи працівники – залишаються осторонь громадського життя. Хоча вони знають мову і зовнішньо мало вирізняються. Багато українців живуть окремим групами – наприклад, у спеціальних гуртожитках для робочих, і майже не перетинаються з поляками. Хоча українських мігрантів багато, їх практично не помічають» - пояснює Вєлінскі. «Утім, їм так і краще», – додає він. За словами журналіста, «ставлення багатьох поляків погіршується, коли вони дізнаються, що людина – з України, і бути «невидимим» та зливатися з місцевими – своєрідний захист». «Менше четверті поляків прихильні до українців, а сорок відсотків – негативно налаштовані. Ставлення до українців погіршилося в порівнянні з 2017 і сягнуло найнижчого рівня за останні десять років». «Велика кількість поляків – націоналісти, і в них виникають проблеми з меншинами», – говорить Вєлінскі. «Були випадки, коли українців били через акцент або експлуатували на роботі, а також обзивали на телебаченні – наприклад, у зв’язку із Волинською трагедією, коли польський ведучий назвав українців «ґвалтівниками».

На думку Вєлінського, «негативне ставлення – багато в чому результат внутрішніх проблем у Польщі». «Між країнами є довга і складна історія, і неоднозначне ставлення до різних історичних фігур», – говорить журналіст. Зокрема, найбільше конфліктів – стосовно фігур очільників УПА, а також трактування Волинської трагедії. У Польщі наголошують, що це був геноцид проти поляків. У такий спосіб, уряд підсилює негатив до українців та відволікає від внутрішніх проблем. Наприклад, польський прем’єр Матеуш Моравецький заявляв про півтора мільйона українських біженців у країні і тим пояснював небажання Польщі приймати біженців із Сирії. Насправді, за чотири роки війни, менше ста українців отримали статус біженця. Коли інформацію спростували, то прем’єр-міністр пояснив, що українці не просять притулку лише тому, що в Польщі їм і без цього легко знайти роботу. «Польщі потрібні українські мігранти, але офіційна політика така, що ми їх не приймаємо», – продовжує журналіст. Відповідно, українське питання залишається в підвішеному стані. З одного боку, польський уряд проводить певну національну політику та не має стратегії для інтеграції українців у місцеву спільноту. З іншого боку – економіка країни потребує іноземних працівників, а українцям серед них надають перевагу. За словами Вєлінського, парадокс у тому, що хоча українців недолюблюють, багато поляків бояться, що ті поїдуть з Польщі працювати в Німеччину чи далі на Захід.

«Україна – важлива тема польських ЗМІ», продовжує Вєлінські. «Журналісти пишуть не лише про війну, але й про життя українців у Польщі, українську економіку та польсько-українські стосунки». «Нас цікавить, чи Україна може стати нормальною країною – чи вона вступить в ЄС і вирішить свої проблеми», – говорить журналіст. Багато видань – зокрема і газета Вєлінського – мають в Україні власних кореспондентів і часто пишуть репортажі з місць подій. Хоча події на Сході та в Криму отримують найбільше уваги, також пишуть про те, що відбувається поза політикою. Поляки переважно підтримують українців у війні з Росією. «Коли війна тільки почалася, то був великий страх, люди боялися агресії з боку Росії, що вона нападе і на Польщу, – говорить журналіст. – Зараз цього уже нема, і громадськість звикла до конфлікту в Україні». Наприклад, коли росіяни атакували українські кораблі в Азовському морі, то поляки не сприйняли це як щось надзвичайне.

«Польський уряд заздрить Путіну і тому впливу, який він має в себе в країні», – ділиться Вєлінскі. На думку журналіста, нове керівництво країни хотіло б мати таку саму владу у Польщі та керувати громадською думкою, медіа і опозицією. «Путіна критикують, але багато в чому переймають його практики», – додає він. За словами журналіста, чинна польська влада зробила багато, аби розширити свої повноваження та обмежити свободи в країні. Зокрема, державні телеканали дуже пропагандистські. Риторика уряду – проти Євросоюзу як демократичної спілки країн, і державні телеканали постійно наголошують на недоліках та бідах ЄС. «Польський уряд хоче аби ЄС став суто економічною зоною без наголосу на спільних цінностях, які зараз асоціюються із організацією», – додає журналіст. Зокрема, влада зацікавлена у перевагах, які дає єдиний економічний простір, але не підтримує політику ЄС стосовно мігрантів чи свободи слова. Вєлінскі пояснює: «зростання націоналізму в країні – результат пропаганди, яку поляки бачать по телевізору. Державні канали критикують майже всіх – за винятком тих, із ким польський уряд співпрацює. Наприклад, Віктор Орбан та угорська політична еліта – серед «друзів» польських політиків». «Польський уряд багато в чому переймає угорський досвід і отримує значно більше критики за це з боку ЄС», – говорить Вєлінскі. Він пояснює – хоча угорський уряд значно далі відійшов від демократії, ніж Польща, остання цікавить ЄС більше через свій розмір та економічну вагу. Відповідно, конфлікт між керівництвом ЄС та Польщі росте. Утім, польський уряд не все перейняв від Угорщини. Хоча влада і шукає способів збільшити свій вплив, однак не має приязних стосунків із Путіним. На думку Вєлінського, уряд Польщі все-таки зацікавлений в розвитку та стабільності України.

P.S.

Українсько-польські відносини практично завжди були в стані напруги та кровопролитних війн і повстань. І історія нам яскраво це демонструє. Якщо зробити короткий екскурс в минуле, то можна зрозуміти всю їхню трагедію та зрозуміти як змінювалася їхня суть. Починалися українсько-польські відносини, ще у далекому 10 столітті, коли Володимир Великий у 980 році підкорив Червенські землі (Західна Волинь та Західна Галичина), натомість їх у 1018 році Болеслав Хоробрий відбив у Ярослава Мудрого. У 1030-му році Мудрий знову їх відвоював і в майбутньому вони відійшли першому суто українському державотворенню – Галицько-Волинському князівству, яке у 1340 році окупує Польське королівство. Після Люблінської унії 1569 року між Польським королівством і Великим князівством Литовським, які об’єдналися в одну державу під назвою Річ Посполита, під владу поляків потрапила вся Правобережна Україна. Через національний, релігійний та соціальний (панщина) гніт русинів (українців), у Дикому Полі з селян-втікачів із Волині та Галичини сформується клас «вільних людей» - козаків, які часто повставатимуть проти польської влади. В результаті це приведе до славнозвісної Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648-1657), якого польська влада особисто образила тим, що «закрила очі» на напад шляхтича Даніеля Чаплинського, на його хутір Суботів. І саме особиста образа Хмельницького, змусила його підбурити козацтво до повстання. Хоча до нападу на його хутір, він те козацтво і русинське населення бачив в одному «прекрасному місці». Після цієї війни Правобережна Україна відійшла Речі Посполитій з якою вона була до кінця 18 століття – до її трьох поділів. У 1863 році на території Царства Польського (теперішня пн-сх Польща) з центром у Варшаві, яке належало Російській імперії, відбулося Польське повстання, або ж Січневе повстання проти російського імперіалізму, яке було подавлено. Багато українців (русинів) Волині та майже всієї Правобережної України підтримали поляків. Це був короткий епізод в історії українсько-польських відносин, коли українці та поляки були разом.

Паралельно у той період на території Галичини, яка була під владою Австрійської імперії, навпаки відбувалося протистояння поляків та українців за домінування у регіоні. Відразу після закінчення Першої Світової у листопаді 1918-го, уже в грудні це протистояння переросло в Польсько-українську війну 1918-1919 років. В цій війні поляки вийдуть переможцями розгромивши Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР) та її Українську Галицьку Армію (УГА). Галичина опинилася під владою Польщі. В 1920 році Українська Народна Республіка (УНР) в обличчі Симона Петлюри укладе союз з Польщею Юзефа Пілсудського для боротьби проти більшовиків. Це був ще один епізод історії, коли українці та поляки були разом. Цей союз переріс в Польсько-радянську війну 1920-1921 років, де армія УНР, як єдиний союзник Польщі, зіграла ключову роль в обороні Варшави та розгромі більшовицьких сил. Але поляки зрадять українців, і згідно Ризького мирного договору 1921 року, Польща отримає Галичину, Волинь та Західне Полісся, натомість визнає Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР), чим знехтує інтересами УНР, яка зникне, а її уряд на чолі з Петлюрою емігрує. В 1939 році під час Німецько-польської війни, у польській армії солдати української національності (русини) по чисельності будуть другими після поляків. 8 тисяч українців (русинів) віддали своє життя за Польську Республіку, яка 6 жовтня 1939 року остаточно припинила своє існування. В 1943-1944 роках між УПА та Армією Крайовою буде пік протистояння за Волинь, символом якої стане «Волинська різня», яка стала актом помсти упівців (УПА) за багатовікові знущання та геноцид українців – полякам регіону. Після Другої Світової війни у 1947 році була проведена злочинна операція «Вісла» урядом СРСР та комуністичним урядом Польської Народної Республіки (ПНР), щодо українців Холмщини, Надсяння, Підляшшя, Лемківщини (разом – Закерзоння – Лінія Керзона), яких депортували з їхніх етнічних земель в глиб Польщі, УРСР та Далекого Сходу. В 1991 році Польща одна із перших країн визнає суверенітет України. Проте польські ультраправі з того часу і до сьогодні словесно висувають територіальні претензії до України, щодо Галичини, Волині та Західного Полісся.

Сучасні стосунки поляків та українців змінили свою суть. Після вступу Польщі в Європейський Союз (2004 рік), багато українців поїхали на заробітки в цю країну. Польща стала для багатьох українців країною, де можна заробити гроші, щоб в своїй рідній країні жити, а не виживати. На початок 10-х років припала масова освітня експансія українців в університети Польщі. В результаті вийшло так, що нині в середньому у Польщі проживає 2 мільйони українців. Історична тенденція змінилася, якщо у Середньовіччі поляки здійснювали експансію на територію Галичини, Волині і всієї Правобережної України, то тепер це роблять українці, які під виглядом заробітків, по суті заполоняють сусідню країну. Українським студентам, щоб отримати вищу освіту в Польщі, не потрібно як їхнім предкам русинам, які теж намагалися потрапити у польські вищі навчальні заклади – приймати католицьку віру, що в Середньовіччі було обов’язковою нормою для студентів-русинів у Речі Посполитій. Польща для українців стала країною для заробітку, отримання вищої освіти, проживання та транзитом у Західну Європу. Але ця ситуація не подобається більшості пересічним полякам, які вважають, що українці відбирають робочі місця у поляків та займають місця місцевих студентів в їхніх університетах. Ще й до того, польські платники податків платять за українських та білоруських студентів. Звичайно це обурює поляків, і відверто, обурювало багато кого, і у тому числі українців з білорусами, якби на їхні гроші у їхніх же університетах навчалися іноземці, а не місцеві.

Проте ця сучасна масова українська експансія в Польщі, триває лише більше десяти років. Натомість поляки забули про свою експансію на українську Галичину, Волинь, яка тривала із середини 14 по середину 20 століття. Поляки забули як більше двох століть на Правобережній Україні здійснювали закріпачення місцевого населення, завдавали тиску на православ’я, як майновим, правовим та статусним шантажем змусили русинську (українську та білоруську) шляхту (яка сформувалася ще при Великому князівстві Литовському) приймати католицьку віру та полонізувати свої імена та прізвища. Як вони доводили, що русини це «малополяки», а їхня земля зветься «малопольською». А всіх хто повставав проти кріпацтва, національного та релігійного гніту, придушували та публічно страчували на площах міст. Поляки це забули. Проте вони памятають «Волинську різню» 1943-1944 років, і що саме бандерівці – УПА, здійснювали геноцид поляків на Волині. В цьому і полягає головний парадокс польсько-українських відносин, що поляк пам’ятає, як українець йому плюнув в спину, але забув, як він до того бив українця палкою по голові. Однак теперішній польський уряд намагається зайвий раз не згадувати про минуле. І він на відмінну від польського народу, має інше бачення стосовно українців. Уряд вважає, що краще в свою країну запрошувати на роботу таких як вони словян-християн, аніж приймати біженців із Близького Сходу та Африки. Все одно тих поляків, які виїхали на роботу в Німеччину, Францію та Британію, потрібно кимось замінювати. Тому не дарма Бартош Вєлінскі зазначав, що польський уряд хоче аби ЄС для Польщі став суто економічною зоною без наголосу на спільних демократичних цінностях, які зараз асоціюються із організацією. Зокрема, польська влада зацікавлена у перевагах, які дає єдиний економічний простір, але не підтримує політику ЄС стосовно мігрантів чи свободи слова. Саме цими словами Вєлінскі, можна пояснити толерантне та доброзичливе відношення польського уряду до українців-заробітчан, яке суперечить інтересам польського народу. Перед яким постає вибір – приймати біженців із Близького Сходу та Африки, які житимуть за їхній рахунок (платників податків), або терпіти українських заробітчан. Але який там не був би вибір, проте теперішня масова трудова і освітня експансія українців, може стати причиною чергового протистояння поляків та українців, однак уже на польській землі.

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі