Блоги → Перегляд
Мітки ІсламізмДемократіяАфганістанТалібанталібиАль-КаїдаМусульманствоНАТОЗахідБлизький СхідІсламська революціяМухаммадМухаммедМагометДжихадСШАЄвропаараби-мусульманимусульманиарабитероризмісламський тероризмІсламдемократіяПівнічна АфрикаМала АзіяСередня АзіяХаліфатІсламський ХаліфатОсманська імперіяАпенніниПіренеїВізантіяКонстантинопольСтамбулСициліяСицилійський еміратРимська імперіяРимримляниСвященна Римська імперіяІталіяІспаніяПортугаліяУгорщинаАвстріяВіденьАвстрійська імперіяСередземне мореГранадаГреціяТуреччинаВіденська битваКурфюрство БаваріяКурфюрство СаксоніяБаваріяСаксоніяНімеччинакозакиРіч ПосполитаПольщаПапа РимськийХристиянствоРосійська імперіяРосіяБолгаріяСербіяЧорногоріяАлбаніяПерша Світова війнаДруга Світова війнаТроїстий союзМароккоАлжирТунісЛівіяЄгипетІракСаудівська АравіяОАЕВелика БританіяБританіяФранціяПакистанЗахідна ЄвропаКолоніальна системаСиріяЄвропейський СоюзЄСІсламізація Європиосмани-туркиГеноцид БілихІсламська ДержаваІДІЛШаріатПолітичний Ісламізмполітичний ісламізмІсламський радикалізмісламський радикалізмІсламський тероризмІсламський фундаменталізмісламський фундаменталізмКоранекстремізмУкраїнаХізб ат-Тахріркримські татариПанісламізмПанарабізмпанісламізмпанарабізмАллахЗахідний світСполучені Штати АмерикиСполучені ШтатиАмерикаІранВолтер ЛакерОлександр ВірабовСадік Аль-АзмТьєррі ВольтонЦРУІранська революціяВаххабізмДжон ЕспозітоІсламська загрозаєврейська демократіяЄвреїєвреїєврействоЛГБТБібліяСтародавній ЄгипетСтародавня ГреціяАнтична демократіяАнтичністьБоснія і ГерцоговинаРеспубліка КосовоКосовоПівнічна МакедоніяМакедоніяСловеніяХорватіяБілорусьБалканисвященна війнавійнасуспільствоДжордж СоросСоросВідкрите суспільствовідкрите суспільствоКитайБуддизмДаосизмКонфуціанствоєвропейцієвропейська цивілізаціяцивілізаціяполітика

Ісламізм – політична ідеологія, яка несе загрозу для існування демократії

Середа, 23:58, 22.09.21

Рейтинг
27 0
Переглядів
740

0
0

 

Ісламізм – політична ідеологія, яка несе загрозу для існування демократії

Після падіння Афганістану під натиском сил Талібану, ісламські терористи активізувалися на Близькому Сході і в мусульманських країнах. Прихильники ідей Ісламської революції після взяття Кабулу впали у «побєдобєсіє». Їхній дух нині піднятий, як ніколи, бо вони відбили цілу мусульманську країну у сил НАТО та Заходу. Дана перемога піднімає віру в Ісламську революцію, яка проповідує звільнення всіх мусульман від чужинців та знищення невірних. Натомість Західний світ через свою злочинну демократичну владу, буде змушений приймати біженців з Афганістану, які вимірюються мільйонами. Серед них багато потенційних та майбутніх терористів, які вчинятимуть на території Заходу, тобто невірних – терористичні акти. І це кажу не я, а каже статистика, бо у Європі та в США всі колишні мусульмани-терористи, в більшості випадків були біженцями. Всі їхні попередники виконували «Джихад» - священну війну проти невірних. Джихад по суті існує, ще з 7 століття нашої ери, коли арабські завоювання були розпочаті ісламським пророком Мухаммадом. Він встановив новий єдиний державний устрій на Аравійському півострові, після нього праведні халіфи і халіфат Омейядів розпочав сторіччя швидкого розширення мусульманської влади. Араби-мусульмани ще під проводом пророка Мухаммада виношували ідею об’єднання всіх арабів-мусульман в одній імперії, яка мала б стати світовою, підкорюючи та знищуючи всі невірні народи на своєму шляху. Тобто вся планета, або вся земля, де ступали ноги мусульман, мала б стати – мусульманською. Терени захоплені арабами простягалися далеко за межі Аравійського півострова у формі мусульманської імперії із ареалом впливу, який простягався від кордонів Китаю і Індії, по всій Центральній Азії, на Близькому Сході, в Північній Африці, Сицилії, і Піренейському півострові.

З 15 століття почалася так звана «Ісламізація Європи», коли Османська імперія, яка потіснила Халіфат, в 1453 році здобувши грецький (візантійський) Константинополь - «відкрила собі двері» у Європу. На протязі 16 та 17 століття, османи-турки змогли захопити весь Балканський півострів та дійти до Угорщини і Австрії. Також в Середземному морі весь час османи загрожували Священній Римській імперії, а саме Апеннінському півострову (нині Італія) окупацією, до речі Сицилійський острів який прилягає до нього (Апенніни) з 9 по 11 ст., уже був Сицилійським еміратом. Сусідній Піренейський півострів (Іспанія та Португалія), також тривалий час (722-1492) був окупований мусульмани (Халіфат), столицею яких стала іспанська Гранада. Проте в 1683 році відбулася славнозвісна та доленосна для всієї Західної цивілізації – битва під Віднем (Австрія). Османи хотіли здобути Відень та увірватися у Західну Європу, проте Папа Римський закликав всіх християн взятися до зброї і врятувати місто. В об’єднаному війську були воїни Священної Римської імперії, Курфюрства Баварії, Курфюрства Саксонії, Речі Посполитої та навіть русинські (українські) козаки (їхня кількість в джерелах коливається від 5 до 20 тисяч). В результаті війська османів були розбиті і відступили назад. Більше вони не верталися до Відня, натомість їхній відступ тривав, аж до Першої Світової війни.

З кінця 17 століття та до 1914 року, Австрійська імперія підкорила північ Балканського півострова, Російська імперія, завдяки Російсько-турецьким війнам, відбила південь Балкан. В результаті постала Болгарія, Сербія, Чорногорія, Албанія, Греція. А після Першої Світової війни, де Османська імперія була в складі Троїстого союзу, зазнала поразки і через чотири роки після закінчення війни (1918) у 1922 році припинила своє існування. Колишня імперія роздробилася на нові мусульманські країни в Північній Африці, на Близькому Сході і в Середній Азії. Здавалося, що мусульманська загроза відступила від Європи, проте після Другої Світової війни з остаточним приходом демократії в західноєвропейські держави – мусульманська загроза повернулася. У 60-70-х роках минулого століття відбувся крах європейської колоніальної системи. В колишніх колоніях у Північній Африці (Марокко – Іспанія, Алжир – Франція, Туніс – Франція, Лівія – Британія, Єгипет – Британія), на Близькому Сході (Ірак, Саудівська Аравія, ОАЕ – Британія), і в Середній Азії (Афганістан, Пакистан – Британія) з відходом європейців почалася глибока економічна криза. Населення здобувши свободу, просто не знало, як з нею обходитися. Без прогресу і технологій Білих європейців народне господарство почало занепадати.

У 80-90-х роках в Західній Європі багато корпорацій, фірм, фабрик та заводів були у пошуках «дешевої робочої сили». Саме жителі колишніх колоній європейських держав, попрямували на роботу до своїх же колишніх узурпаторів. Так мусульмани почали наповнювати європейські країни, аж впритул до сьогоднішнього дня. З початком 21 століття почало широко застосовуватися розуміння «політичного біженця». Через вічний неспокій на Близькому Сході, у Північній Африці та в Середній Азії (особливо Афганістан, Ірак, Лівія та Сирія) в країнах Європи з’явилося багато біженців-мусульман. Влада Європейського Союзу їм надавала широкі пільги та фінансові допомоги, на які біженці благополучно жили. Тому з мусульманських країн, через військову нестабільність, тільки лінивий не біг в Європу зі статусом «біженця». Нині мусульмани вимірюються мільйонами у Німеччині, Франції та Британії. Через таке засилля ісламськими біженцями країн Європейського Союзу, праві повернулися до поняття – «Ісламізація Європи».

Мусульманські біженці категорично відмовлялися і відмовляються приймати Західну культуру, натомість вони експортують свою в Європу. По Західній Європі, мов гриби після дощу почали виникати – мечеті. Якщо османи-турки хотіли ставити свої мечеті в Західній Європі після перемоги під Віднем (1683), і звичайно після своєї окупації, то теперішні мусульмани їх зводять без будь-якого пострілу та війни. По суті відбувається «тиха окупація» Європи - мусульмани. Але «вельмишановні» демократи вперто її не бачать і не хочуть бачити. Для них навіть не є аргументом ряд проведених терористичних акцій мусульманами-біженцями в середині 10-х років (особливо в 2016 році). Натомість вони захищають біженців, які викорінюють, асимільовують та знищують (терористичні акти) корінне Біле європейське населення. Демократи приховано підтримують і пропагують – Геноцид Білих в Європі.

Ісламізм та його складові

Але повернімося до мусульман і їхніх терористичних організацій, як Талібан, Аль-Каїда та Ісламська Держава (ІДІЛ), які вербують серед біженців своїх послідовників. Перед тим як розповідати про головні ідеї та цілі вище перелічених організацій, щодо Західної цивілізації та всього світу, я почну з того, що зазначу про головну ідеологію всіх мусульманських терористичних організацій, а саме про – Ісламізм. Бо саме на Ісламізмі і його складових як Шаріат, політичний ісламізм, ісламський радикалізм, Джихад, ісламський тероризм та ісламський фундаменталізм - грунтується вся діяльність провідних терористичних організацій як Талібан, Аль-Каїда та Ісламська Держава (ІДІЛ). Тому починаємо! Ісламізм — це політична ідеологія та практична діяльність, які орієнтовані на створення умов, за яких будь-які протиріччя всередині суспільства і держави, де є мусульманське населення, а також міждержавні відносини, повинні розв'язувати на основі норм шаріату. Інколи мова може йти про встановлення теократичної форми держави. У зв'язку з цим розвиваються ідеї особливої ісламської держави, ісламської економіки, а також особливого ісламського розуміння людських прав. Ісламізм, як ідеологію, розвинуто на основі обраних священних писань, текстів, легенд ісламу, історичних прецедентів, організаційного досвіду та сучасних образ і печалей. В основі такої ідеології лежить ісламський радикалізм.

Шаріат

Шаріа́т (араб. [ʃaˈriːʕa]), укр. правильний шлях, або правильний спосіб дії) — комплекс приписів, що визначають переконання, а також формують релігійну совість і моральні цінності мусульман. Приписи шаріату закріплені насамперед Кораном і сунною пророка Мухаммеда в 7 ст.н.е. (Магомет або Мухаммад) і виступають джерелами конкретних норм, які регулюють практично всі сфери повсякденного життя мусульман. Деякі класичні практики шаріату містять порушення прав людини. Зважаючи на ставлення до даного феномену, визначення поняття можуть бути кардинально різними.

Політичний іслам

Фактично тотожним до поняття «ісламізм» є поняття «політичний іслам». Політичний іслам — явище, яке у суспільних науках отримало назву політичний іслам або ісламізм, у популярному мовному вжитку також відоме як ісламський фундаменталізм, і яке починаючи з ХХ ст. набуло сильний суспільно-політичний вплив у світі. Може мати наступні значення: 1. рух мусульман за набуття державної влади з метою використання держави як знаряддя, засобу або першого кроку до глобального утвердження ісламу в регіоні або у світі в цілому; 2. окрему ідеологію або сукупність ідеологій, спільним витоком яких є уявлення про принципову неподільність політики та релігії ісламу, а природним наслідком — діяльність зі створення ісламських держав як бази для поширення й утвердження ісламу у світі.

Кристалізація змісту П.і. (політичний іслам) відбувається шляхом його відокремлення від поняття «ісламська політика», яка означає участь мусульман, ісламських рухів та ісламських партій у політичному процесі в державах різного типу. Чітко окреслюється специфіка П.і. як сукупності політичних ідеологій і дій, спрямованих на створення держави або співдружності держав, в яких будуть забезпечені максимально сприятливі умови для життя згідно із приписами ісламу. П.і. залежно від засобів ісламізації політики має поміркований (впровадження своїх ідей за допомогою легальних мирних засобів) та радикальний (практика насилля, екстремізму, протистояння з іншовірними) рівні. П.і. набуває радикалізованих форм у разі, коли його прибічники не мають можливості рухатися до своєї мети за допомогою легальних засобів. Запобіжниками радикалізації П.і. є розв'язання економічних і правових проблем мусульманського населення, налагодження широких комунікацій із політично активними мусульманськими організаціями, підтримка ідеї поміркованого ісламу «васатиййа» (ісламської поміркованості). Нерозв'язані проблеми мусульманської спільноти призвели до появи в Україні перших проявів П.і. Його типовим представником в Україні стала релігійна організація, яка називає себе партією «Хізб ат-Тахрір» («Партія визволення») та кримські татари.

ПанІсламізм та ПанАрабізм

ПанІсламі́зм (др.-грецьк. Pan — «все» і араб. Islam — «іслам»)— релігійно-політична доктрина, течія, яка проповідує об'єднання в одній державі всіх народів, що сповідують іслам. Сформувався наприкінці XIX століття. В основі панісламізму лежать уявлення: 1. про духовну єдність мусульман всього світу незалежно від соціальної, національної чи державної власності; 2. про необхідність їх політичного об'єднання під владою вищого духовного глави (халіфа). У той час, як панарабізм пропагує єдність і незалежність арабів незалежно від їх релігії, панісламізм зосереджується на ісламському світі.

Ісламський радикалізм

Ісла́мський радикалі́зм — радикальна релігійно-ідеологічна доктрина і соціально-політична практика, що припускає безкомпромісний захист певних політичних поглядів або певної політичної програми на основі однобічної інтерпретації релігійного походження, і яка ставить перед собою мету створення умов для застосування виключно шаріатських норм у всіх сферах людської життєдіяльності. Виходячи з вищенаведеного розуміння ісламського радикалізму, можна зазначити, що такий проект вимагає глибинної трансформації суспільства, адже ще ніде у світі не існує такої держави, в якому реалізовані виключно шаріатські норми. Причини виникнення ісламського радикалізму: 1. Соціально-економічні причини. 2. Геополітичні причини. 3. Демографічні причини. 4. Внутрішньоорганізаційні проблеми. 5. Актуалізація в історичній пам'яті мусульман подій, пов'язаних з хрестовими походами, Західної колонізацією ісламських країн, а також визвольним джихадом мусульман, який протягом століть породжував цілу плеяду героїв, шахідів і мучеників за віру. Так, радикали сприймають як незаперечний зразок для наслідування їхній життєвий шлях, подвиги, моделі поведінки, військово-політичні тактики і стратегії. У сучасному ісламському світі існує ціла низка неурядових релігійно-політичних організацій, що прагнуть до реалізації ідеї побудови «ісламської держави». Проте, конкретна діяльність такого роду ісламських організацій не завжди збігається з їхньою ідеологічною та політичною орієнтаціями.

Джихад

Джиха́д, або джигад (від араб. — зусилля) — боротьба за те, що є для мусульманина найблагороднішою і найвищою метою. Джихад (старання, зусилля) — початково розумівся як боротьба за захист і за поширення ісламу. Зазвичай слово джихад асоціюється зі збройною боротьбою мусульман, але це розуміння є не зовсім точним. Кожен мусульманин зобов'язаний докладати зусиль для утвердження і захисту ісламу, витрачати для цього свої матеріальні ресурси, розумові здібності і всі свої сили. У разі крайньої потреби мусульмани мусять підніматися на збройну боротьбу проти ворогів своєї релігії. Джихадом є також боротьба з власними духовними чи суспільними соціальними пороками. Таким чином, джихад — це боротьба зі своїми пристрастями, усунення соціальної нерівності, постійне зусилля у справі розповсюдження ісламу, і, нарешті, ведення війни з агресором в ім'я Аллаха. Учасників джихаду називають моджахедами.

В ісламі джихад є обов'язком кожного мусульманина (фард), як про нього йдеться у Корані: «Вам наказано боротися з ворогами ісламу, а ви ненавидите це. Та можливе й таке, що ви ненавидите те, що для вас є благом, а бажаєте того, що для вас є злом. Аллах знає, а ви не знаєте (Сура 2. Корова: 216). Боріться з ними, доки не зникне невір'я і не утвердиться віра в Аллаха (Сура 2. Корова: 193). … Об'єднавшись, боріться всі з багатобожниками, подібно до того, як вони борються з вами всі разом… (Сура 9. Покаяння: 36) Обов'язок ведення джихаду може покладатися як на якусь окрему частину мусульман (фард аль-кіфая), якщо вони здатні захищати честь і гідність решти мусульман, так і на кожного мусульманина окремо (фард аль-айн), якщо в цьому існує необхідність. Під час ведення військового джихаду, перед початком бою, мусульмани повинні зробити все, що від них залежить, щоб не допустити кровопролиття. Для цього потрібно: 1. Запропонувати противнику прийняти іслам. Якщо цю пропозицію відхилять, необхідно запропонувати виплатити джизію, у обмін на захист від мусульман бій можна розпочинати у випадку відмови противника від запропонованих умов.

Поняття джихаду стосується не лише ведення війни, а у широкому сенсі означає постійні дії та зусилля задля панування ісламу. В ісламській доктрині є положення про різні види джихаду. Видами Джихаду є: 1. Джихад — розповсюдження знання про іслам. Цей вид джихаду включає у себе навчання мусульман правилам та принципам ісламу, обов'язок його проповідування. 2. Джихад майном. Цей вид джигаду має мету встановлення порядку в суспільстві, забезпечення мусульманських країн від нападу. 3. Захисний джихад. Цей джихад — боротьба проти сил, що шкодять ісламу та мусульманам. 4. Джихад-наступ. Цей джихад — боротьба з силами, що забороняють вільно проповідувати вчення Аллаха. Деякі теологи розрізняють великий джихад і малий. Великий — боротьба з невір'ям в собі; малий джихад — боротьба з невір'ям зовні.

Ісламський тероризм

Ісламський тероризм — є однією з форм релігійного тероризму, свідоме застосування мусульманами насилля для отримання різних політичних цілей в ім'я релігії. Тактика насильницьких розправ з опонентами, що знаходить собі ідеологічне обґрунтування та виправдання в трактуваннях мусульманського віровчення як спрямована на захист ісламського світу від впливу чи агресії немусульманських країн та ідеологій, особливо Західного світу. Останнім часом — найпоширеніша за кількістю проявів форма тероризму. Зазвичай використовується радикальними, екстремістськими ісламськими організаціями, членів таких організацій називають ісламістами або бойовиками-ісламістами. Нерідко поєднується з етнонаціоналістичним тероризмом. Тактика ісламських терористичних організацій включає в себе застосування атак терористів-смертників, політичні вбивства, підриви важливих об'єктів, викрадення літаків, транспортних засобів, викрадення людей, захоплення заручників, залякування цивільного населення, вербування нових членів через Інтернет (нині доволі поширене).

Для виправдання цієї тактики зазвичай використовуються розпливчасті посилання на приписаний правовірним обов'язок вести джихад, хоча багато мусульманські богослови та релігієзнавці ставлять під сумнів трактування цього обов'язку як необхідність фізичних розправ. Коріння ісламського тероризму простежується з ХІ століття, від таємного войовничого ордену Асасинів, який широко застосовував шантаж, вбивства, насильство проти політичних та релігійних опонентів. Сучасний ісламський тероризм має свої витоки в ХІХ столітті. Поява та поширення з XVIII ст. ваххабітського руху надихали інші течії ісламського фундаменталізму у ХІХ та ХХ століттях. Хвилі політично мотивованих терористичних рухів в Європі у XVIII ст. (Народна Воля, Ірландське Республіканське Братство, Вірменська Революційна Федерація) та на початку ХІХ ст. (ІРА, Ізраїльська Національна військова організація) служили прикладами для наслідування для ісламістів протягом XX століття і після.

Під час холодної війни Сполучені Штати та Велика Британія підтримали зростання фундаменталістських груп на Близькому Сході і в Південній Азії як захист від Радянської експансії, а також для послаблення антизахідних націоналістичних рухів в деяких країнах. Ескалація тероризму наприкінці XX століття простежується після трьох поворотних подій: Ісламська революція в Ірані, глобальне релігійне відродження після закінчення холодної війни, і виведення радянських військ з Афганістану. Американський історик Волтер Лакер акцентує на радянському вторгненні до Афганістану як «глобальному трилері» ісламського тероризму. Також серед причин виникнення ісламського тероризму називають прагнення врятувати традиційний мусульманський суспільний устрій від швидкого розпаду при близькому соціокультурному контакті з цінностями західної цивілізації. «Особливо гостро реагував мусульманський світ на нову хвилю культуртрегерства в міру поглиблення науково-технічної революції, не без підстав побоюючись, що впровадження на національному ґрунті європейського способу життя неминуче призведе до розпаду традиційного суспільства, руйнування його морально-етичної основи, до втрати національної самобутності» — як зазначав Вірабов А. у своїй книзі «Активізація руху ісламізму».

Ісламістський тероризм є одним з варіантів релігійного тероризму. Його характерною рисою є виправдання вбивства мирних жителів, включаючи жінок та дітей, оскільки вони розглядаються як складова частина ворожої системи — фінансують армію податками та «своїм мовчанням та схваленням», є потенційними солдатами. Професор Дамаського університету Садік Аль-Азм вважає, що ісламізм вводиться в практику через «відродження поняття ісламського джихаду (священної війни) в його найсильніших формах», а тероризм є невід'ємною рисою ісламізму — як спосіб завдати ворогові максимальної шкоди без урахування будь-яких довготривалих наслідків навіть для самого ісламу. Французький політолог Тьєррі Вольтон зазначає, що ісламський тероризм не являє собою єдиної структури із загальним керуванням. Окремі групи існують автономно і часто не пов'язані між собою. Він вважає, що зменшенню терористичної загрози може сприяти демократизація арабо-мусульманського регіону.

Центральне розвідувальне управління США вважає, що абсолютна більшість терористичних організацій у світі мають відношення до ісламізму. Так, за даними ЦРУ 2004 року з 80 міжнародних терористичних організацій 72 представляли войовничий іслам. У 2004 році вони скоїли 651 теракт, в яких загинуло 1907 осіб. Організатори сучасного ісламістського тероризму почали активно використовувати жінок як терористок-смертниць, оскільки ті легше піддаються маніпулюванню в силу своєї більшої порівняно з чоловіками вразливістю. До того ж жінки викликають менше підозри, ніж чоловіки, і тому їм легше проникати в заплановані для здійснення терактів місця. Звичайною практикою є примус жінок-мусульманок, звинувачених у позашлюбних зв'язках, до вчинення терактів-самогубств як єдиного способу уникнути жорстокого покарання (зазвичай — вбивства від рук свого батька, брата чи чоловіка) і не допустити публічної ганьби для всієї її родини. У подібних випадках в мусульманських громадах вважається, що жінка віддала перевагу «почесній» смерті, ніж «ганебній». З цією метою також використовується і навмисне зґвалтування намічених кандидаток з метою виключити для них можливість відмови від завдання під загрозою оприлюднення факту «збезчещення». Деякі з жінок, що живуть в мусульманських сім'ях, погоджуються на теракт-самогубство, щоб звільнитися від нестерпних умов життя в родині, оскільки можливість розлучення для них практично виключена. Нерідким стало також явище, коли дівчина, продавана батьком літньому та осоружному їй чоловікові, воліє здійснити будь-який теракт, аби потрапити до в'язниці. У цьому випадку вона на тривалий термін стає недосяжною для нареченого та зазвичай перестає викликати у нього інтерес.

Ісламський фундаменталізм – як основа ісламського радикалізму

Хоча початково релігійний фундаменталізм був течією у християнстві, після Іранської революції цей термін стали вживати також щодо радикальних течій в ісламі. До таких течій належить, зокрема, ваххабізм — офіційна ідеологія Саудівської Аравії. Ісламський фундаменталізм має яскраво виражений антизахідний, антиамериканський характер. На відміну від християнського фундаменталізму представники ісламського фундаменталізму свою ідеологію так не називають. Ісламський фундаменталізм характеризується поверненням до первинної «чистоти» ісламу, очищенням від нашарувань, що увібрав у себе іслам протягом історії (саме це відрізняє фундаменталістів від традиціоналістів, адже останні притримуються захисту багатьох пізніших звичаїв) і проголошує відновлення конкретних соціальних і політичних інститутів і норм, що мали місце за часів пророка Мухаммада і перших чотирьох пророків.

Ісламський фундаменталізм є однією з течій, поряд з ісламським традиціоналізмом і ісламським модернізмом. За твердженням французького ученого Ф. Бюрга, ісламський фундаменталізм направлений на відновлення саме державних і соціальних інститутів, тоді як традиціоналізм, тяжіє до відновлення моралізаторського духу тих часів. Також різняться вони і в часових ідеалах, адже, якщо фундаменталізм вбачає свій ідеал в часах Мухаммеда і перших пророків, то традиціоналізм – в часах, коли до ісламу включались ті чи інші етноконфесійні громади зі своїми локальними етичними нормами. З точки зору американського вченого Ю. Хувейрі «фундаменталізм неприязно настроєний як до традиціоналізму, так і до офіційних релігійних інститутів». Крім цього, багато дослідників акцентують і на конфліктному характері фундаменталізму. Отже порівняно з більш лояльним традиціоналізмом, фундаменталізм є більш реакційним і революційно настроєним.

Російський ісламознавець З.І. Льовін стверджує, що традиціоналізм в ісламі є «салафітським модернізмом», а фундаменталізм – «охоронним салафізмом». У свою чергу, російський вчений К.І. Поляков, розуміє «ісламський фундаменталізм» як модель ісламських суспільних відносин, поряд із традиціоналістською і модерністською, але фундаменталізм є своєрідним відгалуженням від традиціоналістської гілки і не має власної, незалежної від традиціоналізму ідейної основи. Таке відгалуження, за твердженням Полякова, відбувається в часи, коли наступає чергова революційна чи перебудовна фаза в історії і виникає необхідність радикального повернення до ідейних основ. Таким чином, фундаменталізм розглядається саме як радикалізація традиціоналізму. Причиною очищення є прагнення подальшого успішного розвитку, що не може відбуватися з тягарем неправильних нашарувань, які накладаються під час історичного процесу. Головним лозунгом такого ісламського фундаменталізму є «назад – в майбутнє».

Іншим прихильником розуміння ісламського фундаменталізму як радикальної версії традиціоналізму є А.Ю. Умнов, який уважає фундаменталізм нетрадиційною версією традиціоналізму. Умнов також виділяє лише дві основні течії в ісламі – традиціоналізм і модернізм. Але підкреслюючи зовнішню схожість традиціоналізму і фундаменталізму, вбачає в них серйозні внутрішні розбіжності. Зокрема, як ісламський традиціоналізм, так і ісламський фундаменталізм прагнуть відродити і зберегти традиційні ісламські етичні норми, поведінку, звичаї і, навіть, покарання. І перші, і другі можуть застосовувати екстремістські методи для досягнення своїх цілей. Проте, традиціоналізм прагне до традиційного збереження стосунків, а фундаменталізм наполягає на радикальній перебудові, й іноді революційним шляхом. Окрім цього, традиціоналісти не вбачають необхідності відродження і збереження традицій поза своєю локальною територією, а фундаменталісти наполягають на необхідності виходу за межі своєї держави і відродження першопочаткових ісламських цінностей ледь не на всій планеті.

Причини сьогоднішньої популярності цієї течії багато в чому збігаються з причинами виникнення і популярності ісламського радикалізму, зокрема, Джон Еспозіто у своїй праці «Ісламська загроза: міф чи реальність», зауважує: «…Вдихнути життя в мусульманські правлячі установи та в суспільство, можна лише одним способом: знову затвердити ісламський закон, зробити його основою держави і суспільства, які повинні керуватися ісламом і спиратися на соціальну справедливість... Слабкість і підлегле становище мусульманських держав – це наслідок безбожництва мусульман, які ухилилися від шляху, накресленого Богом, і вважали кращими за нього світські, матеріалістичні ідеології та цінності Заходу або Сходу – капіталізм чи марксизм, отже треба повертатися до тих норм та цінностей, а також, в першу чергу соціальних інститутів, що були в перші десятиріччя існування ісламу». Та головне те, що ідеї ісламського фундаменталізму лежать в основі ісламського радикалізму та ісламізму.

P.S.

Нині головним ворогом ісламізму є Захід та його панівна ідеологія – демократія, яка навіює всій планеті свою політичну, суспільну та правову культуру. Натомість демократія на відмінну від ісламізму не є такою жорстокою і офіційно не ставить за ціль повне фізичне винищення всіх невірних. Ісламізм у свою чергу та який є цілком релігійною ідеологією, є сформованим на приписах Корану – священної книги для всіх мусульман. І він не робить ніяких зайвих кроків в сторону від релігійних приписів. А от демократія (сучасна) доволі далеко відійшла від ідей та ідеології Християнства та його головної священної книги – Біблії. Яскравим прикладом є захист ЛГБТ-спільноти, коли Біблія взагалі не передбачає одностатеві стосунки. Також дозвіл на розлучення чоловіка і жінки, рівні права чоловіка та жінки (коли Біблія передбачає Патріархат та підкорення жінки волі своєму законному чоловіку). Слід також відмітити лояльне ставлення демократії до сексуальної революції, яка явно суперечить християнській моралі. Чесно таких прикладів, коли демократичний режим дозволяє те, що забороняє Біблія – доволі багато. Тому демократія повністю відійшла від релігії та відлучила церкву від влади. І сучасне єврейське Християнство тепер більш підлаштовується під єврейську демократію. Яскравим прикладом є Папа Римський, який уже заговорив про визнання церквою одностатевих шлюбів, хоча церква могла і далі це засуджувати, але Християнство придумали євреї, як і сучасну демократію, тому це воля єврейських авторів. Бо справжня та первинна демократія, яка зародилася в Стародавній Греції, вона передбачала пряме народовладдя, коли громада (суспільство) могла брати участь у вирішенні питань державного значення. А захист прав жінок, біженців, емігрантів, ЛГБТ-спільноти, зрівняння у правах жінок та чоловіків і багато чого іншого – ніякого відношення до античної демократії не мали!

Але повернімося до Ісламізму! Ми розуміємо, що демократія хоча б офіційно не ставить своїми цілями фізичне знищення всіх невірних і не є залежною від релігії. Натомість Політичний Ісламізм на пряму залежить від релігії і не суперечить приписам своєї священної книги – Коран. Ісламізм став політичним завдяки приписам Корану, де передбачалося встановлення Ісламу на всій землі та знищення всіх хто не прийняв мусульманство, або проти нього. Тобто політичний ісламізм передбачає своєю головною ціллю захоплення всієї планети та встановлення Ісламу і єдиної Ісламської Держави. Багато хто вважає, що головною причиною зародження ідеї «світової ісламазації» стало втручання Заходу на мусульманські землі. І звісно бажання європейців, а згодом ще й американців, запровадити свою культуру серед мусульманського населення. Але якщо поглянути на світову історію, то виявляється, що першими навіяти свою культуру та релігію хотіли таки мусульмани, а не європейці. За часів Римської імперії, Північна Африка та все південне Середземноморя були підкорені Римом. На території сучасного арабо-мусульманського Єгипту жили древні єгиптяни, які генно не належали до арабів і не були мусульманами, на всій іншій території проживали дикі племена язичників-кочівників. Натомість після моменту падіння Римської імперії в 4 ст.н.е, а саме в 476 році, у 7 столітті пророк Мухаммад (Магомет) створює Ісламський халіфат, який практично за століття захопив весь Близький Схід, Малу Азію, острів Сицилія (Італія), Піренейський півострів (Іспанія та Португалія) та Північну Африку, де араби витіснять, знищать та асимілюють корінне населення. Тому в сучасному Єгипті – 98% населення – це араби, які не мають ніякого генетичного, мовного, культурного та релігійного відношення до древніх єгиптян, окрім землі на якій колись мешкали їхні та на відмінну від них - розвинені попередники.

Цілковита асиміляція та знищення корінного населення Стародавнього Єгипту – арабами-мусульманами (коли натомість римляни при своїй окупації, навпаки зберігали та возвеличували єгипетську культуру) нам прямо свідчить про ціль Ісламізму – цілковите підкорення всіх земель, де ступили ноги мусульманів, примусове насадження ісламської культури, мови та релігії, і повне та остаточне винищення всіх невірних та незгідних з Ісламом. Коран якраз про це зазначає, мотивує і ставить як головну ціль для всіх мусульманів  – становлення Ісламу на всій планеті, тобто – Джихад (священна війна проти невірних в ім’я Ісламу). Тому не дивно, що в теперішній Європі, мусульмани категорично відмовляються приймати європейську культуру (наприклад - носіння паранджи жінками, наявність кількох жінок у чоловіка та масове зведення мечетей), а натомість насаджують свою. Але втім повернемося до світової історії, де в 15 столітті Халіфат потіснила інша мусульманська імперія – Османська. Яка з того ж 15 століття по 17, підкорила Балкани, дійшла до Угорщини і Австрії та загрожувала Апеннінам. Османи-турки також на всіх підкорених землях насильно насаджували мусульманство. Наслідки їхньої окупації відчутні донині, Боснія і Герцоговина, Албанія та Республіка Косово є мусульманськими державами. Також доволі багато мусульман є в Греції, Болгарії, Чорногорії, Північній Македонії. Також в південних слов’ян як болгари, македонці, боснійці, чорногорці, серби, хорвати, словенці, у прізвищах зустрічаються мусульманські коріння, а закінчення прізвища - слов’янське, як наприклад – Махмудовіч (Махмуд – корінь), Шехіч (Шех), Хаджикадуніч (Хаджи), Ахмедходжіч (Ахмед), Газибеговіч (Газибег), Хаджиахметовіч (Хаджи+Ахмет), Хайрадіновіч (Хайрадін), Деміровіч (Демір), Муслімовіч (Муслім), Хандановіч (Хандан), Ібрагімовіч (Ібрагім) та інші. Під час звільнення земель південних слов’ян від османів – австрійцями та росіянами, місцеве населення згадало про своє первинне походження і до своїх імен додавало слов’янські закінчення прізвищ (до речі закінчення –іч в прізвищах присутнє і в білоруського (східні слов’яни) та польського (західні слов’яни) народу). То якщо ж європейці «першими пхали свій ніс» до мусульман, то чому у їхніх прізвищах не зустрічається європейське коріння, та чому не існує християнських держав серед арабів?

Світова історія свідчить, що все таки мусульмани першими пішли в наступ на Західну цивілізацію, а не навпаки. І та ж історія на прикладі Стародавнього Єгипту, Греції, Піренейського та Балканського півострова показує нам, що мусульмани роблять з невірними. Як би там демократія не кричала за рівність та повагу одне до одного, але як можна толерантно ставитися до людей, чия віра публічно пропагує своє насильне насадження іновірцям, і агітує за цілковите знищення всіх невірних, які не хочуть її приймати? По-друге ці люди не приймають культури місцевого населення, натомість насаджують свою. По-третє вони влаштовують передбачену своєю вірою «священну війну» - Джихад, яка має знищити всіх хто стане на її шляху та підкорити весь світ. По-четверте, прибічники цієї віри є одними із головних та найчисельніших терористів на планеті. То як можна до таких людей ставитися толерантно і не переживати за власну, і свого рідного суспільства – безпеку? Але злочинна єврейська демократія, робить вигляд, що нічого небезпечного і злочинного мусульмани не несуть в Європі. Американський єврей Джордж Сорос в Європі та у Штатах пропагує та встановлює демократичне «відкрите суспільство», яке передбачає абсолютну лояльність та толерантність до біженців, у тому числі до мусульман. Натомість в мусульманських країнах Білі європейці не можуть масово відчиняти власні християнські храми, як мусульмани мечеті в Європі, європейці не можуть носити свій традиційний одяг та повинні поважати і дотримуватися культури місцевого населення. Так чому ж мусульмани так себе не ведуть в Європі? Агов! Панове демократи! Чи закони писані не для всіх? Демократів можна довго звинувачувати, але від того нікому легше не стане. Але в будь-якому випадку ісламізм несе смертельну загрозу для європейської цивілізації та для всіх на планеті. Хіба що ісламізм зупинить Буддизм, Даосизм та Конфуціанство, бо китайців в рази більше, аніж мусульман. І вони не такі дурні, як теперішні демократизовані європейці, які на свою землю пускають всіх і все, чим же створюють загрозу для власного фізичного існування.

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі